Надмірна гейміфікація, де кожен урок – це «політ у космос», «мандрівка пустелею», «спуск у глибини океану», створює пастку, яку нейропсихологи називають «розважальною втомою».
Розважальна втома (або «когнітивне пересичення розвагами») – це стан психологічного та сенсорного виснаження, який виникає через надмірну кількість інтенсивних емоційних стимулів під час навчання.
Які ризики постійної емоційної «гойдалки»?
- Зміщення акцентів. Фокус на декораціях замість сенсу. Навчальний матеріал стає другорядним.
У пригодах дитина звертає увагу на зовнішні атрибути: колір скафандрів, швидкість ракети чи яскравість анімації.
Мозок дитини працює в режимі «гри». Когнітивний ресурс витрачається на розгадування ігрового квесту, а не на навчальну задачу. Інформація – це «ключ» до скрині, а не об'єкт пізнання. Коли гра закінчується, дитина пам'ятає, що «ми виграли», але не може згадати, що вчили.
- Виснаження дофамінової системи.
Навчання на постійно підвищеній емоційності вимагає величезної кількості дофаміну. Дитина звикає до «стимулу». Якщо завтра вчитель не «полетить у космос», а просто розгорне книгу, мозок дитини сприйматиме це як нудний, не вартий уваги шум. Наслідок: дитина не може концентруватися без зовнішньої стимуляції (польоту в космос).
- Блокування довготривалої пам'яті.
Надмірні емоції активують амигдалу (центр емоцій), яка може «вимикати» префронтальну кору, відповідальну за логічне мислення та довготривале запам'ятовування. Дитина перебуває в стані збудження. Знання, отримані в стані сильного збудження, часто залишаються «контекстними» – дитина згадає навчальний матеріал, тільки якщо знову «пірне в море» чи «полетить у космос», але не впізнає її в звичайному тексті. Це як пам’ятаю, що це написано на сторінці з крокодильчиком, але не пам’ятаю, про що.
- Втрата вольового зусилля.
Навчання – це когнітивно складна праця. Гейміфікація створює ілюзію, що навчання – це завжди легко. Коли дитина опиниться в ситуації, де потрібно просто сісти й повторити щось 10 разів (рутинна праця), вона здається. У неї немає навички саморегуляції, бо її завжди «розважали».
Навчання має бути спокійним щоденним процесом. Радість від відкриттів і діяльності. Дофамін від: «Я зміг! Я прочитав! Я розв’язав!»
Гейміфікація – це «спеція», а не основна страва. Якщо їсти тільки спеції, шлунок (і мозок) швидко відмовить.
Але й без спецій – гейміфікації – навчання було б занадто нудним. Уся справа у дозуванні.
P.S. Гейміфікація – це не гра. Навчання через гру та гейміфікація – різні процеси. Справжня гра дуже корисна для дітей. Питання: коли? як? скільки?
Автор: Инна Большакова, методист.
