Ми дедалі частіше опиняємося в ситуаціях, коли не існує простого правильного чи неправильного рішення, будь-яке є складним, але...
Хороший приклад – сьогоднішній кейс щодо формату роботи шкіл Києва, коли з понеділка діти можуть за бажанням прийти до школи або залишитися вдома, а вчитель має одночасно проводити урок і для класу, і для онлайн-учнів.
Так, такий формат уже був. У 2022 році. Це було вимушено і тоді логічно.
Але не в 2026-му.
Це один із найбільш невдалих форматів, які можна було обрати.
Навіть якщо відкинути питання відключень світла.
Навіть якщо відкинути реальні умови, у яких перебувають школи, вчителі. батьки. І діти.
Так, діти, які прийдуть до школи, можуть почуватися комфортніше там, ніж вдома.
І так, школа має їх прийняти. Це не обговорюється.
Але онлайн-трансляція уроку одночасно з очним навчанням – це рішення, яке не додає стабільності, а навпаки її руйнує.
Учитель:
- не може нормально працювати з класом;
- не може повноцінно працювати з онлайн-дітьми;
- постійно розривається між двома форматами.
Це не ефективно. І це не сучасно.
Чи є рішення не ідеальне, але значно краще?
Так.
Діти, які прийшли до школи, працюють у тих самих умовах, що й діти вдома, адже є:
- готові матеріали;
- короткі записані відео (10–15 хвилин – про це говорять уже 4 роки);
- завдання;
- ресурси ВШО та інші перевірені платформи.
Учитель у класі:
- допомагає;
- відповідає на запитання;
- пояснює складні моменти;
- працює з дітьми, а не з трансляцією;
- може слідкувати за чатом онлайн-учнів.
Але ж не стрім. Це асинхронне навчання з живою підтримкою.
У результаті:
- однакові умови для всіх дітей;
- менше хаосу;
- більше стабільності.
І головне – учитель залишається вчителем, а не оператором трансляції.
А рішення в освіті мають не створювати ілюзію контролю,а реально працювати.
Автор: Людмила Булыгина, учитель информатики.
