На IOSAI-2025 я мала змогу познайомитися з дуже цілісним і незручним для багатьох баченням майбутнього академічної доброчесності, яке пропонує Sarah Elaine Eaton.
Вона говорила не просто про ШІ, плагіат чи чергову кризу списування. Тут було про кінець старої педагогіки, де студент є потенційним порушником, викладач – детектором, а антиплагіатні сервіси – інструментом покарання.
Її основні ідея полягає в тому, що ми вже живемо в епосі постплагіату (postplagiarism):
- гібридне письмо людина + ШІ є нормою;
- відокремлювати «людський» і «машинний» текст більше не має сенсу.
Так, наприклад, у своїх роботах і публічних лекціях вона прямо говорить про крах детекції, і це відбувається вже зараз.
Дослідження показують, що:
- люди гірше за випадковість визначають, чи був текст написаний ШІ;
- AI-детектори не є надійними і системно помиляються;
- «гонка озброєнь» між студентами і системами контролю вигідна лише компаніям, які продають ці рішення.
Це саме те, про що я вже неодноразово говорила: антиплагіатні системи нам скоро будуть непотрібні зовсім.
Розробники це прекрасно розуміють. Саме тому сьогодні вони активно просувають свій «новий продукт» AI-детектори – принципово шкідливі інструменти, які створюють ілюзію контролю там, де його вже не існує. Вони підсилюють недовіру між студентом і викладачем, автором і редактором.
Університети не повинні витрачати гроші на ці системи.
Постплагіат – це про прийняття фактів:
- по-перше, написання не є індивідуальним. Тексти стають гібридними: ми думаємо, формулюємо, редагуємо, перевіряємо у взаємодії з алгоритмами;
- по-друге, відповідальність не делегується. Eaton постійно наголошує: можна делегувати контроль, рутину, чернетки, мовну обробку, але не можна делегувати етичну відповідальність. Саме тому ШІ не може бути автором, а людина завжди залишається відповідальною стороною. Це абсолютно узгоджується з філософією, яку ми закладали в розробку таксономії делегування людиною ШІ GAIDeT;
- по-третє, атрибуція в постплагіатній логіці – це не технічна формальність, а етичний жест. Не «чи правильно оформлене посилання», а «чи визнаємо ми, на чиїх ідеях стоїмо, у кого вчимося, чиї знання використовуємо». Це дуже важливий зсув, який веде нас від формального цитування до культури поваги до знання.
І ще один ключовий момент: постплагіат – це не про технології, а про педагогіку – як ми проєктуємо навчання і оцінювання.
- якщо завдання можна повністю «зробити ШІ», то, можливо, проблема не в ШІ, а в завданні;
- якщо ми оцінюємо лише текст як продукт, а не процес мислення – ми самі штовхаємо студентів до аутсорсингу;
- якщо єдина відповідь системи – купити ще один детектор, значить, ми відмовляємося думати складніше.
Академічна нечесність – це не технологічна проблема, а людська. Нам потрібна нова етика і нова педагогіка.
Автор: Яна Сычикова, проректор по научной работе Бердянского государственного педагогического университета.
