Зустрічаю Марію (ім’я, звісно, змінене, але сміх – автентичний). Вона дивиться на мене, свою колишню вчительку, і пам'ять відразу малює шкільні роки, щоденник, оцінки, які можна було швидко сховати від мами. Порівнюємо це зі школою її сина й сміємося, бо інакше довелося б плакати.
І тут Марія починає розповідь про своє знайомство з оцінюванням за групами результатів. Для тих, хто ще не занурювався в новітній жанр сучасної освітньої прози, поясню: це коли замість цифр тобі видають докладний словесний аналіз усього: від знань дитини до її внутрішнього космосу.
Отже, отримує Марія «табель» – свідоцтво досягень. Власне, не табель, а том перший, частина перша. Аркушів десь на десять.
Першу сторінку вона читала дуже уважно – як інструкцію до нового холодильника.
На другій почала підозрювати, що текст написаний не для людей.
На третій зрозуміла, що без кави важко осягнути текст.
На четвертій – що й кава не завжди рятує.
На п'ятій написала в батьківський чат з проханням, може, у когось є переклад.
Але виявилося, що не всі й до п'ятої сторінки дочитали.
Одним словом, наступного дня Марія зібрала всі ті аркуші в одну акуратну купу (акуратну зовні, але з внутрішнім бунтом) і пішла до школи. Просити повернути «нормальні» оцінки – ті, що не потребують філологічної освіти.
Учителька терпляче пояснила, що вона нічого не вигадує, а пише відповідно до наказів, рекомендацій і, мабуть, за підозрою Марії й інших батьків у чаті, ще якихось таємних документів. Тільки так, і ніяк інакше.
– Добре, – каже Марія, зібравши всі свої вихованість, толерантність і терплячість. – А можна якось… перекласти це все? Ну, щоб ми, батьки, зрозуміли: це вже точно «молодець» чи ще «працюємо, але без паніки»?
Марія чудово усвідомлює, що тексти оцінок не вигадала вчителька, що педагоги працюють у межах правил і часто на межі власних сил...
Марія – чудова небайдужа мама і, як сотні тисяч мам, любить свою дитину, світ і школу в цьому світі...
...Але повернемося до жанру прози. На завершення Марія озвучила прохання, яке, здається, давно літає шкільними коридорами:
– Колись ви створювали для дітей картки: коротко, чітко й без багатотомників. Було б добре зробити щось подібне й для батьків. Бо в нашому класі ті групи результатів ніхто до кінця не дочитав. А шкода – і дітей, і вчителів, і паперу. Особливо паперу. Він точно не винен.
Хоча в підсумку всі при справі: діти – у школі, учителі – у паперах, батьки – у легкому шоці, а сенс оцінок десь між другою сторінкою і третьою чашкою кави.
Автор: Олеся Калинич, начальник управления образования, религий и по делам национальностей, г. Хуст Закарпатской обл.
