Ще раз про форми навчання. І це зараз не зовсім про чотири дні тижня з тривогами і не про ефективність доїзду до школи, що займає годину в один бік або більше. Це про загальну систему.
Багато хто + МОН – за офлайн і доводить, що саме таке навчання ефективне: діти тоді «хоч якось» вчаться, є контакт «очі в очі».
А є частина – мабуть, уже теж близько половини (це треба досліджувати), – хто за онлайн. І ці люди або відкривають дистанційні школи, або записують туди своїх дітей, або принаймні придивляються до цього.
Істина метушиться посередині.
Потрібно залишати в офлайні лише те, що справді цього потребує: комунікації, експерименти, дослідження, тобто ті активностіі, які дійсно необхідні.
Чи потрібно слухати вчителя, який розповідає новий матеріал? Не завжди. Він може все це записати коротко й доступно, дати текстовий варіант, а вже потім обговорювати на консультації.
Бо саме консультація потрібна – там виникають питання. І важливо навчити дітей ці питання ставити. Вже не будемо говорити про пропущені уроки, уроки в постстресі після тривог тощо. Та просто переглянути відео ще раз або перечитати текст.
Усе, що добре працює в онлайні, потрібно переносити туди. Залишати частину предметів у дистанційному форматі, адже ми маємо для цього технології. Школі залишити комунікативно-практично-дослідницьку частину.
Тут варто враховувати вікові особливості: чим менша дитина, тим більше офлайн. В ідеалі до дев’ятого класу можна вийти на переважно дистанційне навчання, залишивши лише кілька базових предметів (4–5), які подавати в інтегрованому виді, через кейсові уроки, дискусійні клуби тощо.
Те, що розвиває комунікацію, – залишити офлайн. Усе інше переводити в дистанційний формат, онлайн чи самостійну роботу. І тоді матимемо справді ефективну форму змішаного навчання.
Автор: Людмила Булыгина, учитель информатики.
