У серпні Президент України видав доручення спростити умови вступу до закладів вищої освіти. Зокрема, згідно з позицією глави держави, має бути опрацьоване питання про запровадження зимової вступної кампанії.
Включимо формальну логіку. Оскільки доручено спростити умови вступу до закладів вищої освіти – можна припустити, що наразі ці умови складні (або як мінімум складніші, аніж потрібно). Адже спрощувати щось (у нашому випадку – умови вступу) доцільно лише тоді, коли це «щось» занадто складне.
Якщо наші міркування вірні, то виходить, що наразі умови вступу, скажімо так, «далекі від ідеалу».
А значить, «далека від ідеалу» і цьогорічна вступна кампанія, оскільки вона проводилася на наявних «неідеальних» умовах.
Занепокоєння Президента зрозуміти нескладно. У той час, як європейські країни спрощують доступ до вищої освіти, в Україні «видумуються» все нові і нові чудернацькі правила (читай: бар’єри).
Зокрема, в засобах масової інформації та соціальних мережах є багато повідомлень про невиправдане ускладнення тестових завдань на НМТ, збільшення кількості різноманітних бюрократичних процедур, скасування можливості оскарження результатів іспитів, надумані бар’єри в отриманні освітніх грантів (приміром, здобувач або здобувачка втрачає право на грант у випадку відмови від бюджетного місця, навіть якщо демонструє високу успішність і вчиться на контракті за більш потрібною для держави спеціальністю).
Керівники приймальних комісій університетів нерідко скаржаться, що не всі вступники встигають «вчасно поставити галочку», як це вимагають нормативні документи МОН – через що молоді громадяни просто опиняються «за бортом» освітньої системи.
Цікаво, що освітні управлінці протягом весни та літа 2025 року роздали купу «паркетних інтерв’ю», у яких журналісти ставили некритичні запитання, а посадові особи розказували байки про взірцеву освітню політику та взірцеву вступну кампанію. Окремо і голосно (аби всі почули!) було проголошено, що уся критика, яка лунає на адресу керівників освітньої системи, ґрунтується на російських фейках.
Завдання глави держави щодо спрощення умов вступу, ми сподіваємося, стане для окремих «освітніх начальників» чимось на кшалт «холодного душу», а точніше – підставою для початку виправлення помилок. Уже всім зрозуміло, що писати візії, розмовляти гаслами, малювати картинки, базікати про фейки та їсти бутерброди на фуршетах – то не робота.
На нашу думку, ідея про проведення зимової вступної кампанії видається чудовою, адже таким чином уможливлюється залучення до освітньої системи якомога більше молодих громадян, що є вагомим чинником розбудови національного інтелектуального капіталу, а також створення належного підґрунтя для майбутнього відновлення країни на інноваційній основі.
Але ми переконані, що доручення Президента щодо спрощення умов вступу до закладів вищої освіти можна й доцільно сприймати в ширшому контексті. Глава держави робить наголос на необхідності повноцінної реалізації парадигми освітньої безбар’єрності – зокрема, у контексті надання молодим громадянам і громадянкам реального (а не удаваного) доступу до освіти, і як наслідок – уможливлення їхнього професійного та особистісного розвитку.
Таке розуміння змісту виданого доручення дає нам формальний привід для поглибленого опрацювання феномену освітньої безбар’єрності.
Якщо казати побутовою мовою, безбар’єрність можна розуміти як «відсутність бар’єрів». Якщо казати з практичних позицій, безбар’єрність є станом, при якому людина (особа) має змогу повноцінно реалізувати свої природні права та інтереси в різних сферах, без впливу штучних перепон (бар’єрів). Якщо казати з філософських позицій, безбар’єрність можна розуміти як спосіб побудови та/або функціонування справедливого суспільства, при якому кожен може ефективно реалізовувати свої природні права та інтереси.
Чим менше ми, прості громадяни, будемо відчувати вплив на наше життя штучних (неприродніх) бар’єрів та перепон, які заважають реалізовувати природні права та інтереси – тим більш справедливим буде видаватися нам суспільство, у якому ми живемо.
Ми розуміємо доручення глави держави саме в цьому контексті. Штучні (неприродні) бар’єри, які заважають молодим людям мати реальний доступ до якісної вищої освіти – мають бути негайно усунуті. І це буде справедливо.
Наразі діє Національна стратегія із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року, що схвалена розпорядженнями Уряду від 14 квітня 2021 р. № 336 та від 25 березня 2025 р. № 294-р.
У документі представлено шість ключових напрямів. Окремий напрям має назву: «Освітня безбар’єрність». Це говорить про те, що держава взяла зобов’язання приділяти особливу увагу питанням впровадження принципів безбар’єрності саме в сфері освіти.
Можна стверджувати, що орієнтиром освітньої безбар’єрності є створення для громадян належних умов, які виключають існування будь-яких необґрунтованих перепон (бар’єрів) для здобуття якісної освіти.
Одним із ключових напрямів впровадження освітньої безбар’єрності є організація освіти для здобувачів з особливими потребами.
Інклюзія в освіті – це особливий вид організації освітньої, педагогічної та виховної роботи, який передбачає, що у будь-якої дитини має бути можливість і доступ до якісної освіти, а також підтримка з боку педагогів (учителів). Вважається, що в усіх випадках, коли це тільки можливо, усі діти мають навчатися разом.
Одначе, політика побудови освітньої безбар’єрності не обмежується лише інклюзією.
На моє глибоке переконання, освітня безбар’єрність має багато проявів: достатня кількість місць у дитячих садочках; вчасна доставка підручників у школи; належна забезпеченість закладів освіти сучасним обладнанням; наявність в закладах професійно-технічної освіти висококваліфікованих майстрів виробничого навчання; проста і зрозуміла вступна кампанія до закладів вищої освіти; наявність у вчителів широких можливостей підвищувати власну професійну кваліфікацію безкоштовно і якісно; повний доступ здобувачів освіти до інформації про свої права та механізми їхнього захисту тощо.
Лише маленький приклад. Припустімо, у школи не встигли доставити підручники. Зрозуміло, якщо такий факт має місце – можемо відразу говорити про некомпетентність та недбалість тих, хто керує освітньою системою. Але навіть це не головне. Більше непокоїть, що учні – не дивлячись на спрагу до знань – не отримають освітньої послуги належної якості. Будемо мати так звані «освітні втрати», а потім довго базікати – як їх мінімізувати.
У сучасній Україні ця проблема – відсутність підручників – є особливо чутливою. Не секрет, що в системі середньої освіти маємо купу негараздів: дефіцит вчителів-предметників, заняття в режимі онлайн, відсутність укриттів, відключення електроенергії.
Відтак, підручник виступає основним (а нерідко – і єдиним) джерелом «освітнього контенту». Якщо у дитини підручника немає – вона втрачає шанс своєчасно опанувати належний обсяг знань, а відтак – і втрачає можливості для повноцінної реалізації природніх освітніх прав, а також своїх талантів і можливостей.
Отже, відсутність підручника в школі – це яскравий приклад наявності відвертого і грубого «освітнього бар’єра».
У цьому місці варто нагадати, що у 2020 році – вперше в історії незалежної України – тодішнім освітнім управлінцям вдалося забезпечити 100-відсоткову доставку підручників до всіх шкіл протягом літа (не пізніше 31 серпня). В Міністерстві освіти і науки було утворено своєрідний «управлінський штаб», фахівці якого достовірно знали ситуацію в кожному регіоні і ухвалювали своєчасні та адекватні рішення. Було застосовано увесь арсенал традиційних управлінських інструментів: планування, мотивація, координація робіт, жорсткий контроль за виконанням всіх завдань, персональна відповідальність. Доручення Президента, до виконання якого були долучені різні органи влади, у тому числі регіонального рівня – було виконано своєчасно і в повному обсязі. Без виправдань і без видумування жодних «дуже поважних причин».
Нам залишається лише сподіватися, що всі ці позитивні напрацювання будуть застосовані і у 2025 році. Міністерство освіти і науки має взяти на себе, нарешті, відповідальне лідерство в цьому питанні.
Ми перерахували лише маленьку частину бажаних результатів, які мають бути досягнуті під час реалізації державної політики щодо забезпечення освітньої безбар’єрності. Насправді список таких результатів є дуже довгим. Але навіть наведеного короткого списку достатньо, аби зрозуміти, що роботи попереду – дуже багато.
Таке «широке» трактування освітньої безбар’єрності видається виправданим, оскільки здобувачі освіти не володіють усією інформацією щодо своїх можливостей задля реалізації природніх освітніх прав та інтересів.
Одначе, наявність доручення – це лише початок. Будемо реалістами – будь-яке завдання або доручення лише тоді має цінність, якщо забезпечене його належне виконання. Це зробити доволі нескладно, якщо є команда, яка поділяє позицію, і має належну професійну майстерність, аби досягти бажаних результатів.
На жаль, станом на зараз профільне міністерство ще не встигло надати чіткої інформації – що саме було і буде зроблено на виконання доручення Президента щодо спрощення умов вступу до закладів вищої освіти.
Будемо сподіватися, що нинішні освітні управлінці якраз зараз обговорюють різні «притомні моделі», а про конкретні результати (хоча б проміжні!) розкажуть найближчим часом.
До речі, у цій роботі профільному міністерству можуть допомогти 1700 освітніх експертів та освітніх експерток, які у 2023 році встигли «записатися на платформі», пообіцявши надавати безкоштовну допомогу під час «дизайнування» так званих «проривних освітніх реформ».
У цій роботі профільному міністерству можуть допомогти члени Громадської ради при МОН, які представляють освітню громадськість і також колись пообіцяли надавати якісну експертизу з будь-яких освітніх питань.
У цій роботі профільному міністерству можуть допомогти соціальні партнери – Всеукраїнське об’єднання організацій роботодавців у галузі вищої освіти, Профспілка працівників освіти і науки України та ін.
У цій роботі профільному міністерству можуть допомогти профільні громадські організації – приміром, фахівці Спілки ректорів закладів вищої освіти України, Альянсу українських університетів, ГО «Молодь за вищу освіту» тощо.
Ми не даремно згадали про всіх цих партнерів. Використовуючи потенціал небайдужої громадськості, можна зробити багато корисних справ. Ключова умова: люди, які зголосилися керувати освітньою системою, мають щиро бажати співпрацювати з громадськістю і дослухатися до різних думок (а не лише до «зручних»).
Якщо система освіти буде справді безбар’єрною – це стане надійним фундаментом для якісного розвитку всіх інших сфер.
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергей Захарин, государственный секретарь Министерства образования и науки Украины (2021-2023), доктор экономических наук, профессор.
