Гроші «ходять» за вчителем... Як на мене, це – напівміра.
Ми, звісно, з’ясуємо, скільки коштів витрачається на «прокачку» одного вчителя на рік – і це плюс.
Але постає питання: що саме варто «качати» – те, що невимушено порекомендують, чи те, що обере сам вчитель?
Якщо визнати, що лише я особисто відповідальна за свою фаховість і, відповідно, конкурентоспроможність, то вирішувати, що саме мені опановувати, у чому розширювати знання, маю тільки я.
Чим мені можна допомогти? Справді корисним був би анонімний тест у різних напрямах, який би показав, над чим мені ще слід працювати.
Але для цього потрібен не пафосний текст на кшталт «і тут опис цього супермена, який вирішив пожертвувати собою заради дітей», а справжній паспорт професії.
А далі – нікого не має цікавити, чи я знайду безкоштовний курс в інтернеті, куплю книгу, піду до театру / музею, поїду на екскурсію тощо (на фото квитки відвіданих мною музеїв за червень - липень, і вони далеко не про історію, яка є сферою моїх інтересів + придбані книги).
Законно постає питання з боку тих, хто дає гроші: а як проконтролювати, що їх витратили за призначенням?
Відповідь проста: не треба контролювати. Це нічого не дасть. Той, хто раніше на вимушених і нецікавих курсах займався хатніми справами, вимикаючи камеру і звук, так і робитиме далі. А той, хто виїжджав спеціально в зону з інтернетом, аби послухати онлайн-лекцію, – отримає реальний ресурс.
В умовному, відносно справедливому світі, наявність паспорта професії, можливість швидкої перевірки знань і витрачання коштів на розвиток за призначенням мали б давати перевагу в конкурентному середовищі.
Звичайно, у нас немає здорової конкуренції – знання й фаховість часто поступаються лояльності. Але це не означає, що ми не маємо до цього прагнути.
Тому кошти мають передаватися вчителю зі словами: «Ми розуміємо, що ви краще за нас знаєте, що вам потрібно для того, аби бути професіоналами у своїй справі. Ці гроші – у такий складний час – невеликі, але ми віримо, що ви знайдете їм найкраще застосування, щоби разом покращити нашу освіту».
Натомість ми чуємо безглузді гасла: «Освіта для життя», «перезавантаження», а тепер ще й «прокачка» з обмеженнями на те, куди можна витрачати ці кошти. Це відштовхує і не викликає довіри.
Автор: Леся Хлипавка, учитель истории г. Черкассы, соавтор программ по истории.
