Це не весна – це вигоряння, Маріє Іванівно!..
В українській школі прийнято бути сильними. Навіть дуже. І навіть тоді, коли сил уже немає.
Тому коли вчителька знесилено сідає після уроків і каже: «Та що ж це я така втомлена… Мабуть, весна», – то насправді часто має на увазі: «Я більше не можу. Я вигоріла. Але ж як це сказати вголос?»
Бо вигоріти – це якось… не по-вчительськи.
Бо навіть коли емоції вже в мінусах, усе одно мусиш виглядати зібраною.
І навіть якщо мовчиш, тебе зчитують: чи не занадто ти жвава, чи не надто втомлена, чи ще щось не те.
А втома? Її зручніше списати на вік. На погоду. На магнітні бурі.
Цікаво, що в Німеччині, коли вчитель вигорів – йому дають лікарняний. Не тиснуть. Не змушують іти на заміну. Не шепочуть за спиною.
А вчителі в Україні часто виправдовуються, коли беруть лікарняний.
Можливо, варто говорити не про весну, а про ресурс.
Не про вік, а про межу.
І не соромитися зупинитися.
Бо сильний не той, хто тягне до останнього. А той, хто знає, що варто давати собі перепочинок – без виправдань, без «це просто весна».
Автор: Ирина Гондюл, преподавательница в Украинском центре, Черногория.
