У вересні 2024 року міністр освіти і науки України Оксен Лісовий написав на своїй сторінці в соціальній мережі: «Будемо відвертими: мережа університетів, яка функціонує сьогодні, – неактуальна. Упродовж останніх десятиліть кількість випускників шкіл суттєво зменшується і продовжує зменшуватися… <…> Успіх змін залежить від відповідальності та ініціативи. Найбільш вдалими, на нашу думку, є зміни, ініційовані самим колективом. Ці рішення потрібно ухвалювати швидко».
Запам’ятаємо цю важливу тезу: найбільш вдалі зміни – ті, які ініційовані колективами. Отже, міністр де-факто допустив, що можливі зміни, які ініційовані зовсім не колективами, а кимось іншими. Іншими словами, ці зміни (вочевидь, допускається, що вони можуть бути невдалими) не враховують вимог Закону України «Про вищу освіту» в частині автономії закладів вищої освіти.
У жовтні 2024 року Комітет Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій доручив Міністерству освіти і науки України подати план реорганізації державних вишів та наукових установ на 2025 рік. Докладніше про це – тут.
Рішення Комітету «народилося» не просто так. «Модернізаційна реформа» здійснювалася, скажімо так, із збоями, і не помітити цього було вже неможливо.
28 листопада 2024 року Рахункова палата провела брифінг та оголосила приголомшливий висновок: «Управлінська діяльність Міністерства освіти і науки у процесі реформування виявилася малопродуктивною... <…> МОН також не розробило середньострокового плану модернізації мережі ЗВО, як було передбачено Операційним планом реалізації Стратегії. <…> Через нормативну невизначеність механізмів системного реформування мережі ЗВО пропозиції щодо реорганізації закладів формувалися МОН суб’єктивно. Так, аудитом встановлено, що МОН не повною мірою забезпечило виконання нормативно визначених заходів щодо системного реформування мережі ЗВО <…> Під реорганізацію потрапили ЗВО, які і до реформування ефективно функціонували. <…> Докладніше – тут.
Рахункова палата за результатами проведеного аудиту вже оприлюднила повний звіт, який містить багато цікавої інформації, у т. ч. в розрізі окремих кейсів.
У січні 2025 року пролунала заява, що Міністерство освіти і науки розробило план оптимізації мережі закладів вищої освіти. Водночас освітнє відомство сам план не оприлюднило. За словами Оксена Лісового, план оптимізації мережі після розроблення був представлений прем'єр-міністру та заступнику голови Офісу президента і «затверджений на рівні виконавчої влади», але при цьому «план не був затверджений жодним документом».
Зрозуміло, що нерозглянутий в належний спосіб та не затверджений план – не можна вважати офіційним документом. Відповідно, він не може створювати для органів державної влади (у тому числі і самого МОН) жодних правових наслідків.
Далі – пряма мова Оксена Лісового: «Ми його обговорили на деяких відповідно виконавчих рівнях і орієнтуємося на цей план. Якщо ви хочете одержати цей план як офіційно затверджений документ, то я вас попрошу гарно зважити, чи потрібно це робити. Тому що, якщо ми офіційно затвердимо той план, який ми розробили і який схвалений сьогодні на рівні виконавчої влади, ну, він дуже багатьом не сподобається… Він дуже добре обґрунтований з точки зору демографії країни, демографії кожного регіону, демографічної динаміки, статистики вступу до локальних і національних, і іноземних університетів. Більше того, державного пріоритету на підготовку фахівців з робітничих спеціальностей, розвитку професійно-технічної освіти, з огляду на той запит, який існує сьогодні в різних галузях промисловості, з огляду на це, той план, який ми підготували, є доволі жорстким».
Важлива деталь: у жодній заяві міністра, у жодному офіційному повідомленні МОН не вказано, що освітнє відомство врахувало рекомендації Рахункової палати.
Не дивлячись на відсутність плану (як офіційного документу), не дивлячись на неврахування рекомендацій Рахункової палати, не дивлячись на відсутність чітких заяв про модернізацію самої «модернізаційної реформи», МОН від свого бажання когось «модернізувати» не відмовилося.
Згідно з пропозицією Міністерства освіти і науки, розпочато процедуру реорганізації Національного університету «Одеська юридична академія» шляхом приєднання його до Одеського національного університету ім. Мечникова. Відповідне рішення зафіксоване у пункті 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2025 року № 111-р.
Таким чином, за логікою цього рішення, фактично Національний університет «Одеська юридична академія» як окрему юрособу має буде ліквідовано. Скоріш про все, припускається, що в структурі Одеського національного університету ім. Мечникова має бути створений окремий потужний підрозділ – чи то інститут, чи то факультет – який здійснюватиме підготовку правників (хоча це не є обов’язковим).
Цей кейс є доволі цікавим з точки зору технологій ухвалення та реалізації управлінських рішень.
Освітня спільнота почула багато офіційних і неофіційних версій про причини «приєднання».
На наступний день після ухвалення розпорядження Міністерство освіти і науки України публічно заявило: «<…> Одеську юридичну академію було виділено зі складу Одеського університету імені І.І. Мечникова у 1997 році. Тепер, відповідно до рішення уряду, освітні програми й наукові школи, які традиційно забезпечували високоякісну підготовку юристів в Одесі, повернуто до структури класичного університету, що відповідає європейській практиці. Нагадаємо, основною причиною перегляду мережі закладів вищої освіти є демографічна ситуація. За останні півтора десятка років середня кількість студентів на один заклад вищої освіти зменшилася з 6,5 тис. до 3,5 тис. Політика укрупнення закладів вищої освіти реалізується задля поліпшення якості, посилення спроможності університетів через об'єднання їхніх ресурсів та задля залучення інвестицій в оновлення їхньої науково-навчальної інфраструктури».
Натомість міністр освіти і науки України Оксен Лісовий вказує на дещо інші причини: «<…> Реорганізація не вплине негативно на студентів та викладачів; проте інша ситуація – для керівного складу закладу, серед якого є особи, зокрема Сергій Ківалов, який, мені так видається, ніколи не мав морального права залишатися в освіті після відомих усім фактів у його біографії. Очевидно, що таким особам буде складно погодитися з цим рішенням, і вони будуть йому опиратися. Проте нагадаю, що Одеська юридична академія виникла в результаті відʼєднання юридичного інституту, який на той час був частиною Національного університету імені Мечникова. Повернення академії до структури класичного університету – логічний і символічний крок. Адже саме таке середовище формує світогляд майбутніх правників <…>».
Цікаво, що заступник міністра освіти і науки Михайло Винницький в одному із раніше наданих інтерв’ю фактично зафіксував протилежну позицію: «Я б дуже хотів, щоб у нас всі заклади в Україні були такими, як Одеська юридична академія. Насправді, це провідний заклад Одещини, ми це розуміємо, і це в даному випадку те, що зроблено з матеріально-технічної бази – це реально еталон. А те, що пріоритет поставлений саме на укриттях – ну це відповідає якраз тому, що ми б хотіли бачити як міністерство по всій країні. <…> Великі вітання Одеській юридичній академії за те, що Ви виходите в офлайн, і що Ви забезпечили безпеку в першу чергу. <…> Враження з юридичної академії є надзвичайно позитивні. Це заклад, який розвивається. Він розвивається тому, що тут очевидним є те, що є, ну давайте так – господар, але одночасно з господарем є певний колектив, є спільнота, є середовище <…> Є певна повага до людської особистості. Є очевидно той, хто дбає. Який вклав, чесно кажучи, 25 років свого життя в розвиток цієї інституції, і це, очевидно, похвально. Я можу тільки привітати всю спільноту юридичної академії, насправді великі молодці, і робите еталонні речі, які хотілося б, щоб дальше ну наслідувалися в інших університетах країни.
Отже, виходячи із процитованих текстів, можемо виокремити кілька причин, якими обґрунтовується доцільність ліквідації Одеської юридичної академії:
- раніше академію «було виділено», а тепер має бути «повернуто»;
- європейська практика;
- демографічна ситуація;
- поліпшення якості;
- посилення спроможності університетів через об'єднання їхніх ресурсів;
- залучення інвестицій в оновлення науково-навчальної інфраструктури;
- Сергій Ківалов «ніколи не мав морального права залишатися в освіті після відомих усім фактів у його біографії»;
- середовище, яке формує світогляд майбутніх правників (через повернення до структури класичного університету);
- наявність еталонної матеріально-технічної бази;
- пріоритет, поставлений саме на укриттях;
- заклад, який розвивається;
- наявність певного колективу, спільноти, середовища;
- є повага до людської особистості;
- наявність господаря, який віддав 25 років свого життя;
- академія робить еталонні речі, які мають наслідуватися в інших університетах.
Таким чином, ми нарахували вже як мінімум 15 офіційних та «напівофіційних» причин (аргументів) на користь ліквідації академії. Причому деякі з названих причин, вочевидь, протирічать одна одній.
Уважні спостерігачі могли прочитати в соціальних мережах і про інші причини реорганізації. Це і наявність привабливого майна, і бажання деяких депутатів приватизувати земельні ділянки, і протистояння в місцевих радах, і прояви недружньої конкуренції, і просто нелюбов до «ківаловської освітньої корпорації».
Наостанок лише зауважимо, що за даними інформаційного ресурсу vstup.osvita.ua, у 2024 році до університету ім. Мечникова було зараховано 1304 майбутні бакалаври та 667 майбутніх магістрів, а до Одеської юридичної академії – 1698 бакалаврів та 1020 магістрів. Докладніше – тут.
Тим часом освітні управлінці обговорюють чергові «модернізації». Приміром, хочуть об’єднати два університети в Умані. Щоправда, подробиць поки що не повідомляється. Можна припустити, що тривають так звані «консультації», у тому числі з потенційними бенефіціарами (окремі з них до освіти не мають жодного стосунку). Не виключено, що розглядається широка палітра аргументів – таке припущення можна зробити на основі аналізу «одеського кейсу».
Ходять чутки про нові локальні «модернізації» в Києві, Житомирі, Львові, Харкові, Одесі… Чим більше таких чуток – тим більше хвилюються ректори – тим більше спритників пропонують свої «неофіційні послуги».
Але цей матеріал – не про ліквідацію одних університетів і нелогічне розширення інших. Тема значно ширша – логіка модернізаційної реформи.
Як вже вказувалося, за підсумками аудиту Рахункова палата внесла кілька пропозицій і рекомендацій, спрямованих на виправлення ситуації, зокрема: «МОН має розробити гнучкі та зрозумілі кроки для ефективного реформування мережі 3ВО, що задовольнятимуть інтереси всіх учасників процесу».
Рахункова палата рекомендувала уряду доручити МОН розробити та подати урядові пропозиції щодо актуалізації Стратегії розвитку вищої освіти, а також проєкту операційного плану її реалізації у 2025–2028 роках.
Окрім того, Міністерству освіти і науки України рекомендовано:
- подати Кабінетові Міністрів України законопроєкт щодо створення передумов для модернізації мережі ЗВО;
- здійснити аудит мережі ЗВО і за результатами скласти звіт;
- розробити і затвердити дорожню карту модернізації мережі ЗВО та середньостроковий план модернізації мережі ЗВО;
- затвердити критерії відбору ЗВО для реорганізації;
- запровадити обговорення планів реорганізації ЗВО із зацікавленими сторонами з оприлюдненням результатів.
Логічно припустити, що спочатку Міністерство освіти і науки має зробити «роботу над помилками» – тобто реалізувати (виконати) пропозиції і рекомендації Рахункової палати, а вже потім – як-то кажуть, «з чистою совістю» – приступати до чергових ініціатив з модернізації мережі. Але так не сталося.
Судячи з наявних даних, МОН вирішило не виправляти помилки, а продовжувати «модернізаційну реформу» на хибній методологічній базі – тобто де-факто ігноруючи рішення і Рахункової палати, і профільного парламентського комітету.
Що ж це коїться? Ми, прості освітяни, нафантазували собі, що Міністерство освіти і науки нарешті «оговтається» і приведе власну діяльність у відповідність до чинного законодавства та здорового глузду. Але нашим фантазіям, здається, не судилося стати реальністю...
«Модернізаційна реформа» потрібна. Ми всі зацікавлені в тому, аби університети були сильними і спроможними, а державне майно використовувалося максимально ефективно. Але реформа має бути справедливою. Вона має бути чесною. При цьому вона не може бути засобом помсти або покарання…
«Модернізаційна реформи» має бути такою, що сприятиме зміцненню освітньої системи України, а не її руйнуванню.
Слід пам’ятати, що об’єднання закладів вищої освіти – лише один з багатьох інструментів реформи. У результаті примусового об’єднання, як мінімум, один заклад ліквідується, і втрачається певне середовище, на створення якого витрачено багато років і багато інвестицій. Про це слід пам’ятати.
Іншими інструментами реалізації реформи можуть бути: корпоратизація (поступовий перехід закладу освіти в управління корпоративних структур, у тому числі міжнародних), приватизація (перехід власності закладу освіти до приватних осіб або приватних підприємств), створення добровільних університетських альянсів (об’єднання кількох університетів схожого профілю), перехід права власності до громади (контроль над університетом переходить від держави до органу місцевого самоврядування), застосування алгоритмів державно-приватного партнерства та багато інших.
Також було б бажано, аби рішення про «чергову модернізацію» приймалося не кулуарно і не поспіхом, а як мінімум на основі сумлінного виконання вимог законодавства про автономію закладів вищої освіти, а також з урахуванням стратегічних орієнтирів розвитку системи вищої освіти. Невже це неможливо?
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергей Захарин, государственный секретарь Министерства образования и науки Украины (2021-2023), доктор экономических наук, профессор.
