Нобелівська премія з економіки 2024 року присуджена «за дослідження того, як інституції формуються та впливають на процвітання».
Дарон Аджемоглу, Саймон Джонсон (обидва – Масачусетський технологічний інститут) і Джеймс Робінсон (університет Чикаго) створили сучасну інституціональну економіку, яка виросла з робіт Дугласа Норта.
Книги лауреатів можна прочитати українською.
Усі троє цікавляться Україною і співпрацюють з Київською школою економіки.
Дослідження лауреатів допомагають зрозуміти витоки й подолати величезну різницю в доходах всередині країн й між країнами шляхом формування суспільних інститутів.
Ця премія стала серед цьогорічних найбільш передбачуваною, бо Аджемоглу й Робінсон – просто корифеї сучасного інституціоналізму.
Та все ж про ШІ є в роботах цьогорічних лауреатів й з економіки (Асемоглу й Джонсон).
Аджемоглу досліджує взаємовплив інститутів і технологій ШІ – та сподівається, що саме завдяки інклюзивним інститутам демократичні країни збережуть перевагу у ШІ перед авторитарними режимами.
Загалом, лауреати продемонстрували важливість суспільних інститутів для процвітання країни. Суспільства зі слабким верховенством права та інституціями, які експлуатують населення, не генерують зростання та змін на краще. Дослідження лауреатів допомагають нам зрозуміти, чому.
Коли європейці колонізували значну частину земної кулі, інституції в цих суспільствах змінилися. Лауреати показали, що одним із пояснень відмінностей у процвітанні країн є суспільні інститути, які були запроваджені під час колонізації.
Інклюзивні (із залученням до формування та розподілу добробуту) інститути часто запроваджувалися в країнах, які були бідними на момент колонізації, що з часом призводило до загального процвітання населення (як у США). Це є важливою причиною того, чому колишні колонії, які колись були багатими, зараз є бідними, і навпаки
Деякі країни опиняються в пастці ситуації, коли інституції видобувних галузей мають низькі темпи економічного зростання (як в Африці та Латинській Америці). Впровадження інклюзивних інституцій створило б довгострокові переваги для всіх, натомість екстрактивні інституції забезпечують короткострокові вигоди для людей, які перебувають при владі.
Допоки політична система гарантує їм збереження контролю, ніхто не довірятиме їхнім обіцянкам щодо майбутніх економічних реформ. На думку лауреатів, саме тому не відбувається жодних покращень.
Однак ця нездатність давати достовірні обіцянки позитивних змін може також пояснити, чому іноді відбувається демократизація. Коли існує загроза революції, люди при владі стикаються з дилемою. Вони воліли б залишитися при владі і спробувати заспокоїти маси, пообіцявши економічні реформи, але населення навряд чи повірить, що вони не повернуться до старої системи, як тільки ситуація заспокоїться. Зрештою, єдиним виходом може стати передача влади і встановлення демократії.
Все це ми спостерігали зсередини в Україні у 1991, 1994, 2004, 2014, 2019 роках, і відповідь на це питання з боку влади та суспільства у найближчому майбутньому вирішить долю нашої країни, й не тільки.
Ці роботи демонструють, що добробут країни залежить від конструктивного впливу суспільства на владу. А це, у свою чергу, – від поширеності у суспільстві намірів покращити систему розподілу благ, а не свій персональний добробут за рахунок інших.
Шлях до цього – створення й участь у роботі громадських організації, створення спільнот, суспільні активності, спілкування з однодумцями й просвіта в широкому сенсі.
Автор: Юрий Дьяченко, профессор Киевской школы экономики.
