Допис про доброчесність, а точніше, про повну її відсутність в окремих педагогічних спільнотах.
Обурена не тому, що працюю в системі післядипломної освіти, а тому, що переповнюють емоції, на жаль, аж ніяк не хороші.
Фейсбук сповіщає про нового друга «Онлайн курси для освітян» (спеціально не даю покликання на сторінку).
Переходжу на сторінку. Далі тільки шок, слів бракує. Мій потенційний «новий друг» пропонує скористатися акцією та за 100 гривень пройти будь-які курси підвищення кваліфікації із запропонованого переліку.
Ми хочемо жити краще, не хочемо корупції, але як це зробити, якщо самі ж цьому сприяємо?
Знаю та розумію, що педагоги завантажені роботою, та й ситуація в країні складна (постійні тривоги, відключення електроенергії тощо), але краще вже ніяк не «проходити» онлайн курси, ніж витрачати зароблені чесною працею гроші на купівлю сертифікатів, принаймні так ваша совість буде чиста.
Курси створюють для того, щоб навчатися, отримувати знання, які настільки зараз актуальні, а не збирати стосом папірці про їх проходження.
Хотілося б, щоб такі ситуації ніколи не трапляються та щоб ці знання ніколи не знадобилися, але як ви дивитиметесь в очі тим, кому не зможете надати домедичну допомогу, бо онлайн-курс про надання допомоги чи про мінну безпеку пройшов якийсь «друг», а куплений яскравий сертифікат прикріплений на стіні у класі?
Багато питань, які, на жаль, так і залишаються без відповідей...
Будьмо мудрими та доброчесними!
Наші знання можуть рятувати життя!
Автор: Ольга Романюк, методист в Киевском областном институте последипломного образования педагогических кадров.
