Присвячується тим моїм друзям,
які не розпочнуть завтра навчальний рік у школах,
і тим, хто...залишається сіячем розумного, доброго, вічного.
Колись у дитинстві, дивлячись «Вам і не снилося», я звернув увагу, як Леонід Філатов казав своїй подрузі-вчительці: «Ти – шкраб, шкра-би-на». Це слово відклалося у моїй свідомості назавжди. Звісно, він казав це російською.
А от в останні дні я не можу позбутися думки, що і українською воно має звучати саме так – «шкраб». І хоча такого слова немає в жодному словнику сучасної української мови, значення його просте і зрозуміле – «шкільні раби», тобто педагоги.
Наразі у шкрабів початок навчального року, як у коней початок посівної. Раніше, давно, цей початок маскували під свято, даруючи вчителям квіти та й учням щось цікаве. І педагоги, у більшості своїй, дійсно вірили, що це свято. Не їх особисте, а свято всіх причетних до освіти.
До цього дня любили та люблять примазатись різні чиновники та депутати. Існували, а може і зараз існують рознарядки, якими визначались персонажі для відвідування шкільних заходів. Здавалось, що саме заради них шикувались школярі і що саме вони щось корисне зробили для закладів освіти, освоївши бюджетні кошти. При цьому, керівники закладів дуже натужно посміхалися шановним почесним гостям, думаючи лише про те, що треба запустити освітній процес.
Квіти давно вже не дарують І не треба. Я ніколи не забирав квіти додому, бо їхати треба було через все місто і не дуже хотілося бути об’єктом обговорень та косих поглядів у транспорті. А ті, які усе ж таки приносили, віддавав технічним працівникам...
Багато років суспільству нав’язувалась думка, що вчителі – нікчеми. Це стало навіть офіційною позицією першої освітньої міністерки.
А як же так вийшло, що педагоги перетворилися на шкрабів? Це був тривалий часовий процес. І розпочався він тоді, коли розвалилася одна держава та почала формуватися нова.
На момент розвалу СРСР ми були майже усі однакові. Десь приблизно однакові зарплати, рівень життя. А потім все рухнуло.
І всі опинились в хаосі. Хтось кинувся в бізнес, хтось в ОПГ, скрізь почали закладалися ринкові відносини, і тільки в державні школи ці ринкові відносини не дійшли.
Педагоги залишились за межею бідності. Вони чесно і старанно завжди виконували свою роботу, підтримували всі рішення влади, слухали чергові обіцянки і вірили, що колись же влада схаменеться і почне виконувати закони.
А владі не було справи до педагогів. Влада почала відкривати елітні школи для своїх дітей, де на сайтах школи писалось: «Шановні батьки! Зарахування до нашої школи здійснюється після співбесіди, вартість якої 200 доларів. Зверніть увагу, що ми приймаємо на навчання не лише вашу дитину, а й усю родину. Тому, навіть при успішному проходженні співбесіди, ми можемо відмовити вашій дитині в зарахуванні». Звісно, що за таких умов ніхто не буде дбати за масові школи та їхніх працівників.
А педагоги, знаходячись разом із учнями в бульбашці, занурені в освітній процес, просто продовжували працювати. Для того щоб вижити, треба було брати величезне навантаження. Пам’ятаю випадки, коли педагоги мали по 53 години на тиждень, не рахуючи замін. Усе це призвело до того, що ставки учительські стали нижче ставок технічних працівників шкіл, а різні уряди все намагаються збільшити тижневе навантаження педагогів без підвищення зарплат. (У дошкіллі це вже зроблено).
35 років мого життя було віддано саме школі. Змінивши місце роботи, я розумію, що зупиняє ще педагогів від звільнення. Це, насамперед, любов до дітей, до своєї справи. Як справжній господар, який засіяв поле, дбайливо його доглядає, очікуючи на результати, так і педагоги, приймаючи нових дітей, віддають їм частину себе і очікують на результати. І тільки вириваючись зі шкільного простору, ти починаєш розуміти, що був у шкільному рабстві.
У нашому суспільстві прийнято звинувачувати самих педагогів в тому, що вони в таких умовах, тим самим підштовхуючи до звільнень. А, може, суспільство має рацію, і треба вириватись хоча б тим, хто ще має сили та здоров’я розпочати щось нове, а молоді бути пильними та прагматичними?
P.S. Хотілося написати і про те, що в цьому році освітянські чиновники перевершили самі себе:
- то намагаючись розпочати навчальний рік 19 серпня, коли на вулиці +35, а в приміщенні +40;
- то змінюючи систему оцінювання за тиждень до початку навчального року;
- то змінюючи типові освітні програми та навчальні плани;
- то запроваджуючи черговий освітній експеримент із «Захисту України», який абсолютно не підготовлений...
Але розгубив десь потрібні слова. Вийшло так.
Автор: Владимир Онацкий, образовательный эксперт по проведению институционального аудита.
