В останні декілька років я пройшов декілька десятків курсів, що спрямовані на підвищення кваліфікації вчителів. Мабуть, як вчитель, що практикує, я маю вже моральне право висловити свою думку з цього приводу. І зараз було б доречно поставити сумний смайлик.
А тепер почну покроково. Причому почну з гарного.
Перш за все, не дивлячись ні на що, я маю сказати, що держава зараз і справді докладає багато зусиль до того, щоб учителі могли самовдосконалюватись. Причому здебільшого це можливо зробити безплатно. Усі, хто мені не вірить, можуть пошукати в інтернеті безплатні курси.
Це і курси української мови, що дозволяють суттєво підвищити свій рівень, даючи вчителю можливість вільно висловлювати свою думку під час уроку (до речі, відповідаючи на деякі коментарі – так, я з Харкова, і тому мені доводиться постійно удосконалювати свою мову, бо не таємниця – раніше у нас майже не розмовляли українською).
Це і курси фахові, що підвищують рівень знань з сучасної педагогіки. Це навіть курси з комп’ютерної грамотності, або психології.
Деякі з цих курсів дозволяють навіть отримати сертифікат з достойною кількістю годин, що зараховуються як кредити ЄКТС. І це – безумовний плюс, бо дозволяє вчителю не витрачати тижні свого робочого часу на курси підвищення кваліфікації, відсиджуючи години за партою, а проходити їх онлайн, не відриваючись від роботи. За цю можливість величезна подяка.
Але тепер я пропоную зануритись до змісту цих курсів. І тут я бачу дві великі проблеми, які спробую описати.
Отже, перша проблема. Працюючи з молодими вчителями, я часто бачу, як їм не вистачає просто рівня знань предмета. Приходячи після навчання в університетах та академіях, вони часто не знають досконало тих елементарних речей, які необхідно знати для навчання дітей. Причому це стосується не тільки останнього часу, а вже декількох десятків років.
Ви скажете, що це проблема закладів вищої освіти? Можливо. Це були погані студенти? Точно ні. Часто це старанні молоді люди, які готові годинами навчатись, але не знають чого.
Наведу приклад з математики. У курсі закладу вищої освіти для кафедри математики, після якої студенти отримають запис «учитель математики», міститься декілька десятків математичних дисциплін. Серед них одна-дві зі шкільного курсу і виключно в перші роки. Далі це вже та математика, про яку жоден учитель майже ніколи не пригадає під час роботи.
Ні, цього разу я точно не буду казати, що вона не потрібна. Дуже потрібна, бо ці студенти свідомо обрали свій профіль, більшість з них буде працювати не у школах, тому треба це вивчати і знати. Але ж будуть і вчителі. І, мені здається, треба більше уваги приділяти і шкільному курсу для тих, хто працюватиме у школі.
Але я розумію, що все одно навчання у закладі вищої освіти не дає змогу молодому вчителю відчути, що саме йому буде потрібно для побудови гарного уроку. Бо на це потрібно витратити не місяць практики у школі, а набагато більше, і не під керівництвом досвідченого вчителя, а самотужки.
І тому, на мій погляд, має бути розроблений для кожного предмету курс підвищення рівня знань саме цього предмету. З обов’язковими тестами, дедлайнами, відеокурсами та базовою теорією.
І не треба мені казати, що якщо потрібно, то сам навчиться – якщо так міркувати, то можна взагалі нікого нічого ніколи не навчати, а молодь треба підтримувати.
Друга проблема стосується вже «дорослих» учителів. Багато років вони працювали з учнями віч-на-віч. І в них це непогано виходило. Але вже чотири роки, як це майже неможливо, проте перелаштуватись на роботу з ефективними ресурсами роботи онлайн вони не можуть. Вони до цього не звикли, їм потрібна допомога. Ті, хто сміливіше, просять допомогу в молодших колег, інші – щось самотужки вивчають, намагаються наосліп розібратися у сучасних програмних продуктах.
І що ми бачимо у світі курсів для цих вчителів? Ми бачимо курси, що містять гучні слова цифровий, сучасний, онлайн тощо. Дуже багато гарних слів. На цих курсах можна годинами вивчати, чим цифрові навички відрізняються від цифрових компетенцій, та які є методичні форми роботи у сучасному цифровому середовищі.
Але це для вчителя, якому треба завтра проводити урок, абсолютно не потрібно. Учителю треба показати, як саме зареєструватись, як запросити, як завантажити, як накреслити, як перевірити. Бо він у цій ситуації – той самий учень, першокласник. І в нього немає часу відкривати, наприклад, по черзі всі можливі онлайн-дошки та починати в них годинами розбиратись самотужки. Учителю потрібні конкретні, прості кроки для гарного опановування принаймні декількох ресурсів для роботи онлайн. Проте не тільки онлайн, а й просто сучасних цифрових технологій.
І у вигляді підсумку. Якщо курси підвищення кваліфікації вчителів майже не готують тих вчителів до реальних умов на уроці, то чи не настав час саме на рівні міністерства створити якісні курси підвищення, які реально працюють, безплатні (не хотів порушувати питання зарплат вчителів, але все ж таки не найбагатший шар населення).
Щоб молодий учитель міг обрати курси з викладання конкретного предмета у конкретному класі, а досвідчений вчитель – курси з використання сучасних технологій у конкретній програмі, застосунку, платформі?
Бо якщо не можемо платити вчителям гідну зарплату, то, може, хоча б зробимо сприятливі та приємні умови для професійного зростання?
Автор: Евгений Народницкий, учитель математики «Авторской школы Бойко», г. Харьков.
