Коли приходиш до книжкового магазину, щоб купити дитині підручник з якогось предмету, здається, що розібратись в їх варіаціях – це окрема наука. Але все не так складно. Давайте розбиратись разом.
У мої шкільні роки все було просто: 1 предмет = 1 рік = один підручник. Ну, хрестоматія з літератури була винятком.
З часом система ускладнилась, і підручники з деяких предметів почали супроводжуватись робочими зошитами.
Останній підручник, над яким мені довелось працювати разом з Bendukidze Free Market Center, «Економіка для 8 (9) класів» містив ще й окремий документ – інструкцію для учителів. У неї я включила відповіді до завдань, мої авторські поради учителям, які акценти розставити в дискусійних питаннях.
У Британії моє уявлення про навчальні матеріали дещо розширилось. До типового комплекту навчальних матеріалів до курсу з певного предмету зазвичай входять:
1. Textbook – основний підручник, де викладений навчальний матеріал.
2. Workbook – робочий зошит для учня, у якому діти виконують класну та / або домашню роботу. Його може замінити і звичайний зошит з білими листочками. Зазвичай учні туди вклеюють роздруківки, які роздає учитель на уроці. У роздруківках можуть бути як завдання, так і теоретична інформація.
3. Revision Guide – це, по суті, короткий конспект, який відповідає за структурою текстовому підручнику. Як правило, ревіжн містить основну інформацію, яку слід запам’ятати для здачі екзамену. Тут все в яскравих кольорах, з підкресленнями, все стисло, по суті і часто містить карикатури і гумор. Ну… як ми раніше підкреслювали у своїх конспектах і малювали на полях.
4. Practice – робочий зошит – практикум для самостійної роботи і підготовки до екзаменів. Практикум іноді є частиною Revision Guide.
5. Cards – набір карток розміру А5, де на одній стороні завдання, а на другій розв’язок.
6. Програма з поясненнями для учителів (зазвичай в електронному варіанті). До речі, у вільному доступі є презентації до уроків і відео на ютубі (наприклад, канал tutor2u, чиї відео відповідають шкільній програмі).
7. Електронні програми, які оплачує школа, з певних предметів. Кожен учень має свій акаунт у цій програмі (часто програм декілька, бо їх розробляють комерційні організації, що спеціалізуються на тому чи іншому предметів чи курсі). Зазвичай це тренажери для підготовки до екзаменів.
Підручники можуть бути базового рівня (для досягнення екзаменаційної оцінки 1–5 (максимальною є 9)) і поглибленого (для досягнення оцінки 5–9). Зустрічала навіть revision guide, який був націлений саме на отримання оцінки 4–7 (де 4 – прохідний бал на ЗНО, а 9 – максимальний), тобто для таких собі середнячків.
Ну і останнє – підручники обов’язково відносяться до конкретного курсу, розробленого конкретним освітнім провайдером. Тут цікавим є те, що курси, програми і завдання на екзамени в Британії розробляються не державними інститутами чи установами, як часто буває в Україні, а неприбутковими організаціями (наприклад, AQA або Cambridge University Press) або навіть комерційними компаніями (Pearson, Edexcel). До речі, Pearson є найбільшим розробником навчальних матеріалів. Самі курси (правильніше сказати, провайдерів) обирають учителі, які викладають курс.
Ці організації є і видавцями, і розробниками курсів, і так званими exam-boards (майже екзаменатори). Бо саме вони розробляють екзаменаційні завдання, саме їхні представники проводять екзамени, перевіряють роботи і виставляють оцінки. Тобтоза результатами закінчення школи учні отримують не атестат «державного зразка», а сертифікат від exam-board. Наприклад, учень вивчав курси математики, бізнесу і science від організації AQA, ще 3 предмети від Edexcel, а решта від підструктури Кембриджського університету. Отже, після здачі ЗНО (GCSE) учень отримає три свідоцтва з оцінками від кожного з провайдерів освітніх послуг, чиї курс він вивчав.
Автор: Надежда Майбогина, к. э. н., учитель, data officer Poole High School, Великобритания.
