Автор: Ольга Шевчук-Клюжева, кандидат филологических наук, социолингвист.
Українські дошкільнята у вимушеній міграції або перший рік навчання за кордоном.
Провела декілька насичених днів у Кракові, працюючи над дослідженням про ранні етапи розвитку білінгвізму українських дошкільнят у Польщі. Зараз ми завершуємо роботу над проєктом і, по суті, це вже був останній етап тестування лексичної та граматичної компетентностей в українських дітей в обох мовах – українській та польській. Попереду на нас чекає велика робота щодо узагальнення результатів проєкту.
Ми були з українськими дошкільнятами весь цей навчальний рік, який вони провели у вимушеній міграції. Хочу з вами, друзі, поділитися декількома моментами щодо цього візиту і взагалі ситуації.
Не будемо зараз торкатися стратегічного бачення української влади щодо роботи з українськими дітьми за кордоном, підтримки та активної роботи, бо цього нема, чи принаймні ця діяльність тримається у секреті, або не на часі (як багато питань в Україні), або це стратегічне бачення ось-ось напрацюють…
Натомість цілі приймаючих країн очевидні, і вони виконують свої завдання дуже добре. Україна ж потихеньку втрачає своїх громадян, мене дещо напружує байдужість, із якою ми так просто «погоджуємося» на такий сценарій.
Отже, ситуація вимушеної міграції і дошкільнята.
Що ми маємо зараз?
Українські діти (наші респонденти) у Польщі представляють 2 великі групи здобувачів освіти: одні перебувають у польській системі освіти і відвідують польські державні дитячі садочки (і така опція є найбільш доступною для українців); інша група перебуває поза освітньою системою Польщі і відвідує українські дитячі садочки і інші осередки освіти, що були створені спеціально для українців.
Діяльність усіх українських закладів освіти в Польщі, що були створені як реакція на кризову ситуацію, є сумнівною щодо польського законодавства, тому питання їхньої інтеграції у різних форматах до польської освітньої системи є надзвичайно важливим, актуальним і необхідним для збереження української мови у вимушеній міграції. Місце, де діти навчаються, безпосередньо впливає на розвиток нових або підтримку вже набутих мовних навичок.
Переважна більшість дошкільнят із України, які ходили в польські садочки і перебували в польськомовному освітньому середовищі цілий навчальний рік, вільно володіють польською мовою для свого віку, повністю готові (у мовному плані) продовжувати навчання в Польщі. Хоча тут варто відзначити, що таке опанування мови було досить стресовим. Діти, які перебували в українськомовному освітньому середовищі, теж досить добре вивчили польську мову як іноземну. Можливо, до польської школи вони ще не зовсім готові, але їм потрібно просто трошки більше часу, у них свій темп опанування мови.
Щодо української мови, то має значення, який у неї статус в житті дитини, і як активно українську вживають у родинному середовищі, тобто чи є українська мова сімейною мовою. Діти, для яких українська мова є першою, і в родині її активно використовують, не мають проблем із говорінням, але в їхньому мовленні присутній сильний вплив польської мови:
- фонетична інтерференція – специфічні польські звуки діти вживають і в українському мовленні, також діти переносять і акцентуаційні норми польської мови в українську;
- лексична інтерференція – малеча зовсім не вживає таких слів як полуниця, печиво, олівці, дошка, мʼяч тощо, на їхнє місце прийшли польські відповідники - truskawki, ciasteczka, ołówki, tablica, piłka;
- граматична інтерференція – вплив польської мови відчувається і при відмінюванні: дівчинка тепер їсть не булку, а булке (bułkę). Це закономірний і логічний процес у ситуації двомовності та багатомовності.
Частина дітей із України у вимушеній міграції за цей навчальний рік втратила навички говоріння українською мовою. І це діти з першою російською мовою. Після 6–8 місяців відсутності української мови в їхньому навчальному процесі і необхідності комунікувати українською ситуація виглядає так, що дітям стає важко говорити українською, хоча вони її досить добре розуміють (поки що).
Дуже важливий момент, який, очевидно, потребує окремої уваги, – це питання грамотності українських дошкільнят у вимушеній міграції. У дитячому садочку діти починають знайомство з літерами і розпочинають свій шлях у читання, але якщо дитина перебуває у вимушеній міграції, то читати вона почне вчитися мовою країни перебування. Це викликатиме додаткові труднощі, зважаючи на різні системи – кирилиця та латиниця.
Що важливо?
У ситуації вимушеної міграції потрібно звернути увагу на родинну стратегію мовного виховання, і якщо дитині не вистачає української, то варто було б приділити увагу використанню української мови в родинному середовищі: читайте з дитиною книжки, обговорюйте прочитане, слухайте пісні і дивіться мультики, намагайтеся практикувати тривале неперемикання мовних кодів – виберіть час або активності, які ви будете робити з дитиною лише українською. Тут важлива послідовність – якщо ви говорите з дитиною українською, наприклад, дорогою до садочка, то це варто робити постійно. Зберегти українську мови дітей за кордоном зараз може насамперед родина, це найдоступніша опція.
І на останок: незалежно від країни перебування, українські діти у вимушеній міграції мають право вивчати мову країни походження. На моє глибоке переконання, Україна просто зобовʼязана докласти максимум зусиль, щоб це право було зреалізоване.
