Автор: Ярослав Притула, декан факультета прикладных наук, Украинский католический университет.
Прочитав цікаву книгу «Colleges and Universities in World War II» про університети США в другу світову. Багато досвіду для українських університетів та для держави в організації співпраці з університетами тут можна почерпнути.
Кілька речей, які видались цікавими.
1. Практично одразу після Перл Гарбору відбулось національне зібрання університетів, де представники понад 1000 коледжів та університетів виробили резолюцію з такими головними рекомендаціями:
- пришвидшення навчальних програм (перехід на трирічне навчання бакалаврів, введення літнього семестру, шестиденний робочий тиждень);
- університети отримають додаткове фінансування від уряду – на навчання військових та наукові дослідження.
2. Багато університетів, у співпраці з Міністерством оборони, відкрили додаткові навчальні програми для підготовки майбутніх офіцерів. Для забезпечення навчання дуже бракувало викладачів математики та інженерії. Для цього перекваліфіковували навіть викладачів гуманітарних дисциплін, які мали здібності та попередні навчання в математиці.
Цікаво, що в більшості університетів США до сих пір діють офіси співпраці з військовими та ветеранами, про це нижче.
3. Вражає далекоглядність та лідерство президентів університетів. Більшість ініціатив для уряду і військових йшли саме від університетів. Наприклад, президенти МІТ та Гарварду, ще до оголошення США війни, ініціювали творення National Defence Research Committee, яке згодом було переформатовано в Office of Scientific Research and Development (OSRD) (куди додалась Committee on Medical Research). Головний офіс OSRD на 37% складався з фізиків, інженерів-електриків та звʼязківців, 12% хіміків, 12% математиків, 10% медиків та біологів, 11% інженерів-механіків та цивільних інженерів чи архітекторів, 5% індустрійних інженерів. OSRD стали основним гравцем для фінансування досліджень в університетах.
4. Багато ініціатив починались через персональні звʼязки та використання тодішніх соціальних мереж-знайомств. Наприклад, у 1939 році, за кілька років до проекту Мангеттен, Альберт Ейштейн, Лео Зілард та Євген Вігнер через знайомих переконали президента Рузвельта створити Дорадчу раду щодо урану. Цікаво, що Центральне розвідувальне управління (ЦРУ) виникла також дякуючи мережевому ефекту. Колишній військовий, керівник правничої компанії в Нью Йорку Вільям Донован переконав президента Рузвельта в необхідності розвідувальних операцій. Перших працівників та агентів Донован рекрутив у своїй мережі працівників юридичних компаній, далі – з університетів Ліги плюща. Так створили Офіс стратегічних сервісів, який в 1947-му став ЦРУ. Основними працівниками на початку були географи, антропологи, філологи, історики, геологи, політологи, криптографи, хіміки та інженери. Цікаво, ОСС найняли 200 географів, що зробило їх одним з найбільшим роботодавцем географів у світі.
5. Між 1941 та 1944 роками з 1685 закладів вищої освіти США зникло чи об’єднались з більшими 133 заклади. Набір в 1944–1945 навчальному році скоротився до 64% від набору 1939–1940 н. р. Основне скорочення відбулось через те, що багато вступників вирішили йти одразу працювати – або через брак коштів на навчання, або через наявність гарних робочих місць.
6. Ще в 1942 році Рузвельт створив державну агенцію для вирішення майбутньої післявоєнної проблеми демобілізації. Результатом напрацювань агенції став GI Bill – закон, що давав гарантії та можливості, тобто оплачував ветеранам консультування, підготовку до навчання та навчання на сертифікатних програмах, давав кредити для старту бізнесу чи купівлі землі, чи купівлі житла. Але основою закону була саме можливість здобувати освіту, для цього ветеран міг отримувати 65$ чи 90$ (якщо одружений) на місяць. Чи це велика сума? У 1945 році плата за навчання в Стенфорді плюс проживання та харчування коштували 118$ на місяць, в Університеті Канзасу дешевше – 75$. Приблизні підрахунки показують, що одразу після завершення війни в 1946 році близько 7% ветеранів вступили на навчання, а загалом за 10 років функціонування закону пішли вчитись близько 14% ветеранів.
7. Підсумовуючи, основним ефектом війни для університетів автор V. Cardozier вважає створення державної підтримки досліджень в університетах, яка стала традицією та великим поштовхом для наукового та технологічного розвитку США та світу загалом. Добре було б перейняти і цей досвід нам.
