Автор: Лариса Денисенко, писатель, правозащитница.
Окупанти вважають вчительство і викладацтво людьми потрібного впливу.
Всюди, куди вони заходять, вони і по списках (що можуть мати завчасно), і за наводками «доброзичливців» приходять до родин вчителів, частіше це – вчительки.
Я зараз не про тих, хто радо голосить, кидається в обійми і подумки малює картини помсти землякам і владності з карколомною кар'єрою в новому росіянському «мірє».
Я про інших. Хто не біжить назустріч.
Під сильнішим ударом ті, хто вчить української мови та історії.
Ви можете навіть рандомно послухати свідчення людей зі звільнених тимчасово окупованих територій.
Сценарії однакові: обшук, попередня розмова, перевірка телефонів (усіх членів родини), затримання, клітка, катівня, погрози (зґвалтування, відвезення на лінію фронту, знущання над близькими тощо), схиляння до співпраці, запроторення в умисне утворені буцегарні з жахливими умовами.
Серед моїх клієнток є дві вчительки, подальшому сексуальному насильству над котрими, передували обшук, короткочасове затримання, схиляння на свій бік, погрози.
Освіта важлива. Ті, хто вчителюють, дуже важливі. Потребують уважного ставлення, захисту, правдивості кожної історії, підтримки тих, хто уціліли, не скорилися, вистояли, розуміння тих, кого зламали, бо важко не зламатися, коли погрожують вбивством чоловіка чи зґвалтуванням сина.
Там, де зараз дуже близько ворог, там, де є ймовірність входження і тимчасової окупації, бережіть і переховуйте вчителів.
Не уявляла, що доживемо до такого.
