Автор: Инна Совсун, народный депутат Украины, член фракции политической партии «Голос».
1 Вересня о 06:20 ранку мій син забіг до мене в спальню з криками «Мам, вставай, пора в школу!» Він був зібраний і взутий за 45 хвилин до того, як нам треба було виходити. Не міг дочекатися, коли піде в школу. Вперше з лютого.
Трішки сумно було бачити скорочений на 2/3 клас, але зрештою, допоки в дитини сяють очі при слові «школа», як мама, я можу цьому тільки радіти.
Але як громадянка України, я зі сльозами на очах дивлюся фото й відео українських дітей, що опинилися в окупації. Відчуття, що це сцена реального зґвалтування.
Якась чиновниця, діяльність якої, я сподіваюся, розслідуватиме СБУ, повідомляє про 1 500 першокласників в Херсонській області. Минулого року на вільній Херсонщині було понад 10 000 першокласників. Я щиро радію, що 90% дітей уникли необхідності навчатися під окупацією.
Але решта діток змушені махати ганчірками з «аквафрешем» під радянський гімн на окупованих територіях.
Ще частину викрали і депортували до pф, тож тепер вони йдуть на уроки в pociї.
А у вільних українських містах навіть ті, хто не вірить у Бога, моляться, аби в жодну школу не прилетіла ракета.
Тисячі дорослих дивляться на свої фото на шкільних ґанках і розуміють, що тепер це – єдиний спосіб побачити свою школу, від якої лишилися самі руїни. А шкільний день тепер починається з інструкцій про порятунок під час повітряної тривоги.
Та попри цей біль і страх українські школи продовжують працювати, а ЗСУ роблять усе можливе й неможливе, щоб не дати кошмару pociйської окупації розповзтися далі.
І ми як суспільство, а особливо – політики, управлінці та освітяни – винні українським дітям та нашим захисникам і захисницям найкращу можливу освіту.
Першим – для того щоб в Україні було вільне, щасливе та відкрите суспільство, щоб наші діти могли жити своє найкраще життя – попри всі старання pycні їх цього позбавити.
Другим – які щодня ризикують життям за нашу безпеку, нашу свободу, наше майбутнє. І без якісної освіти побудувати це майбутнє – неможливо.
Ми винні їм нормальну шкільну реформу, а не імітацію «для європейських партнерів».
Ми винні їм продумані розумні рішення, що ґрунтуються на даних та дослідженнях, а не зроблене на коліні в останню мить.
Ми винні їм гідні умови навчання, взаємну повагу в школі та здатність говорити правду і називати погану роботу поганою, а дурниці – дурницями. Без огляду на стаж, статус та родинні зв'язки.
Ми завинили їм зміни, які були на часі десятиліттями і які зараз саботують та гальмують, і то зовсім не через війну.
Зараз ці зміни як ніколи – на часі.
