Автор: Егор Стадный, эксзамминистра образования и науки, вице-президент по бакалаврским программам KSE.
Бакалаврат за три роки!
Я останнім часом знову почув про ідею перейти на трирічний бакалаврат. Цю ідею можна зустріти і в планах відновлення, анонсованих у Лугано.
Суть ідеї та її аргументи ніби прості.
По-перше, так на Заході, а тому, коли шкільна освіта у нас буде теж, як на Заході, тобто 12 років, то і здобуття першого ступеня вищої освіти має бути 3 роки.
По-друге, нема чого робити в університеті 4 роки, адже студенти вже на 3-ому курсі працюють і на пари не ходять (так часто говорять і самі студенти). І взагалі ось на курсах можна за три місяці, максимум півроку, все опанувати і вже працювати, ринку треба працівники.
Ці аргументи йдуть від різних груп людей, але пропонують вони одне й те ж – скоротити час навчання на бакалавраті до 3 років.
Трохи з власної історії. Моя бакалаврська освіта була конкурентоздатною не лише в Україні, але й в західному світі. Адже з нею можна було впевнено почуватись в європейському або американському університеті на магістратурі. Я пригадую, що часу на навчання мені завжди бракувало, не тому, що я десь «гульбанив», а тому, що в добі не було стільки годин. Я точно можу сказати, що в ті часи не відмовився би від розтягнення програми, можливості її якісно пройти не за 4 роки, а за довший час.
До чого я? Якщо хтось має прикрий досвід навчання десь, де, як виявилось, низька якість... це не означає, що справжня якісна вища освіта не варта, наприклад, 4 років життя. Це лише значить, що 4 років життя (насправді жодного року життя) не варта саме неякісна вища освіта.
Якщо хтось хоче швидко виходити на ринок праці («хочу, щоб фах давали», «хочу щоб одразу по спеціальності вчили», «хочу конкретно»), то це не обов'язково має бути вища освіта. Це може бути професійна освіта. Чи професійна освіта все ще недостатньо престижна? Добре, є короткий дворічний цикл вищої освіти – молодший бакалавр. Про нього, напевно, ще мало хто знає. Але якраз туди можуть лягти програми з вищої освіти, які передбачають вузьку заточеність під певний сегмент ринку праці. (Парадоксально туди ж можуть лягти і навпаки дуже широкі програми, щоб максимально якісно увійти в довгий трек здобуття вищої освіти).
Мені здається, я зараз скажу думку всіх, хто опікується складанням програм у вищій освіті, якісних програм. На вході ми маємо школярів з відчутними знаннєвими та ціннісними прогалинами. Це було і раніше, але за останні роки лише поглибилось і в майбутні роки буде тільки поглиблюватись. За останні три роки учні щонайменше 50% часу вчились дистанційно. Це не проходить безслідно. Обсяг часу, який ми в університетах, маємо виділити на те, щоб надолужити та закрити ці прогалини, не два-три місяці... І нагадую, у нас все ще 11-річна школа. І я не дуже вірю в те, що ми зможемо відчутно прискорити перехід на 12-річку (тут би надолужити втрачене...).
Тому перехід на трирічний бакалаврат для якісної вищої освіти не вирішує ніяких проблем, він їх лише поглиблює.
От що нам насправді потрібно в цьому питанні змінити, так це відійти від вимірювання роками. На рівні законодавства та на рівні практики ми повинні застосовувати американський підхід: є програма, є її обсяг (n кредитів), допоки не закриєш усі вимоги програми, не отримаєш диплом. А чи це буде за 3 роки, чи за 4 роки, чи за 5 років – не надто суттєво. Я впевнений, що це вже перезріле рішення. І це лише маленький аспект.
Ми загалом повинні відійти від таких регульованих нормативів по формі будь-то кількість років чи кількість квадратних метрів... «дайош бакалаврат за 3 роки!» (нічого не нагадує?).
П.С. І якби мене хтось спитав, чи може бути бакалаврська вища освіта на 180 кредитів зараз в Україні? Я би сказав, що, якщо вона для українських школярів, то це не буде вища освіта.
