Автор: Елена Северенчук, руководитель коммуникационного офиса Малой академии наук Украины.
Сенсація!
У школах Британії теж збирають на штори! Живіть тепер із цим!
На штори збирають, але заперечення і огиди немає.
Як так?
Розказую.
Моїй доньці Соломії 4,5 і у вересні вона йде до британської школи. Я хвилююся. Це загалом природний стан мами. Але моє хвилювання подвійне, бо в Соломійки аутизм. І вона не говорить англійською.
Зі школою ми почали взаємодіяти з червня.
Я подала заявку в місцевий «відділ освіти», мені запропонували єдиний варіант школи, де було вільне місце (сусіднє село). Я підтвердила і зі мною одразу сконтактувала адміністрація. Заповнила велетенську анкету (дякую, що гугл-форма, а не паперова, яку треба відправити через улюблений Рояй мейл).
І за тиждень пішла на батьківські збори.
Насправді формат дуже схожий на той, до якого ми звикли вдома. Тільки атмосфера інша. І знаєте, інша вона не лише тому, що директорка і вчительки роблять все, аби вона була максимально невимушеною, а ще й тому, що батьки інакші. Усміхнені, налаштовані на взаємодію і діалог, безпретензійні, ставлять питання, які стосуються навчального процесу, а не господарських аспектів, на які часто вчителі не мають (і не повинні мати) відповідей.
Тут можна заперечити, мовляв, британські школи забезпечені всім необхідним, тому такі питання й не виникають.
Але це не так.
Ремонту в спортивній залі років 30. Меблі в класних кімнатах бачили життя. Влітку спекотно, кондиціонування немає (навчання часто триває до 20-х чисел липня, останні 2 дні тут +39). Головний декор – це роботи дітей, які по всій школи. Ніхто тут не переймається свіжістю ремонту.
Я не розповідатиму про методики навчання, зонування класних кімнат, підходи. Для цього достатньо просто відкрити стандарт початкової школи НУШ, в основі якого багато найкращих міжнародних практик, у тому числі британських.
Натомість зупинюся на кількох моментах, які мені здалися цікавими і які ми після перемоги могли б взяти на озброєння.
Вихідні дані:
- невеличка державна початкова сільська школа;
- 160 учнів віком від 4 до 11 років;
- співвідношення учнів до вчителів 16:1 (нагадаю, що в Україні в середньому 9:1);
- до 2019-го школа за національним рейтингом мала оцінку «needs improvement» («потребує покарщення»). Але прийшла нова проактивна директрка і зуміла підняти рейтинг до «good» (чим мене особисто і найбільше підкорила, бо нагадала історію нашої улюбленої школи №5 у Києві).
Власне, штори
Звісно ж, ніхто на них не «скидається» (як і на подарунки вчителям), ніхто не створює для цього окремих карток і ніхто нікого не смикає і не шеймить.
Але батьки можуть донатити на школу, якщо така можливість є.
Кожна школа (ну або майже кожна) активно фандрейзить на свої потреби. І це в тому числі формує культуру благодійсності в дітей. Державного фінансування недостатньо. Часто потреба може з’явитися тут і зараз (наприклад, зламався проектор або потрібно купити костюми гномів для вистави).
Кошти, отримані з фандрейзингу, – це «вільні» кошти, якими школа може користуватися на власний розсуд з мінімальною бюрократією. У штаті є людина (або кілька), на яку покладені функції фандрейзера. Це може бути хтось із вчителів або адміністрації, плюс допомагають батьки. Робота волонтерська, ніхто за неї ЗП не отримує.
Пам’ятаєте оцих шалених мамочок з американських фільмів, які печуть сотні маффінів на якийсь шкільний івент? Власне, це і є частина фандрейзингу. Кошти з продажу йдуть у фонд школи. Популярна система купівлі квитків на якісь шкільні події (дитячі вистави, літні барбекю, розваги на батутах тощо).
А ще – прикольна система сплати штрафів за порушення. Наприклад, ти можеш прийти раз на певний період не в шкільній формі, просто купивши за 1 чи 2 фунти собі таку можливість. Або принести газований напій замість звичайної води. Усі гроші йдуть також у фонд школи.
Школа, про яку я пишу, таким чином збирає щороку 15–20 тисяч фунтів. Може здатися, що ця сума відносно невелика, але її цілком вистачає на поточні (некапітальні) потреби. Зокрема, нещодавно купили ролети в спортивну (вона ж актова) залу, щоб сонце не засліплювало очі. От вам і майже штори ))
У приватних школах фандрейзинг часто з вечірніми сукнями, смокінгами і гламуром. Там суми інші. Але культура фандрейзингу та сама.
Інтеграція малючків (по-нашому першокласників) у шкільне життя
Ця система дуже гарно працює. Більшість батьків прийшли на збори з дітьми. Для них зробили окремий куточок і заручилися підтримкою старших дітей (10–11-річних), які їх бавили, поки батьки спілкувалися з учителями і адміністрацією.
Упродовж червня-липня учителька організовує пробні дні. Усі діти, які разом навчатимуться з вересня (у Солі в класі 24 дитини) приходять на 1,5 години 2–3 рази і вивчають середовище, аби восени було менше стресу. В класі працює одна вчителька і часом доєднується асистентка. Діти проводять цей час без батьків, але оскільки Соломійка має особливі освітні потреби, я була з нею і могла спостерігати за процесом. Щойно діти заходять у простір, вони розбігаються хто куди за своїм запитом. Хтось побачив м’яку сову, як удома, і побіг до неї. Хтось схопив книжку, хтось всівся на килимок, хтось пішов складати лего. Як правило, в одній зоні разом збирається 3–5 дітей і природним чином починають взаємодіяти. Через певний час учителька «перемикає» дітей. Навчає їх сигналів. Скажімо, рука вгору означає, що всі мають звернути на неї увагу і послухати інструкцію.
Упродовж цих 1,5 годин діти працюють разом у колі, самостійно, в групах. Слухають, як учителька читає, діляться емоціями, малюють, ліплять… Це не коштує додаткових грошей, але дозволяє дітям познайомитися, обрати «special friend», опанувати базові інструкції, звикнути до середовища класу.
Але моє улюблене – це візити вчительки і асистентки додому до дітей перед початком навчального року!
Тут це дуже популярна практика. Учителі на 15–20 хвилин приходять додому до кожної дитини перед стартом навчання у вересні. Дарують книжечку, просять показати кімнату і улюблені іграшки, разом п’ють чай. Не з метою перевірки умов, у яких діти живуть, а з метою кращого пізнання одне одного, щоб за тиждень дитина зустріла в класі людей, які їй уже знайомі. Щоб чекала на цю зустріч і не стресувала.
Інклюзія
Тут, як і в більшості країн з високим рівнем шкільної освіти, дітей, як Соля, максимально інтегрують і толерують різності. У кожній школі є Special Ed Teacher, який допомагає вчительці в розробці стратегій інтеграції.
Я вже 3 рази спілкувалася зі Special Ed Teacher під час шкільних візитів і один раз ми мали окрему 40-хвилинну зустріч, під час якої обговорювали, що зробить процес адаптації Соломійки легшим, що ї заспокоює, що вона любить. Я переклала на англійську заключення від психолога і психіатра з України, що суттєво полегшило процес. Це ж заключення занесла сімейній лікарці (чергу до якої чекала 1,5 місяці, але це окрема історія). Разом вони спробують подати заявку на отримання додаткового фінансування для залучення особистого асистента для Солі. Це складно і навряд чи вдасться, але принаймні спробують, оскільки, окрім аутизму, вона ще й неангломовна і їй буде точно непросто. Як і вчительці, у якої ще 23 дитини 4-річного віку.
До речі, і лікарка, і Special Ed Teacher були вражені заключеннями, які зробили наші спеціалісти. Вони дуже професійні і детальні. Більше того, мене перепитували, що таке сенсорна інтеграція, що таке флортайм, як відбуваються ці заняття. Ніхто тут навіть не чув про практики, які виявилися для нас суперефективними і які ми змушені були перервати через війну. Максимум, який вони чули, – це заняття з фізичним терапевтом.
Ми із Солею цього тижня ще двічі будемо в школі, без інших дітей у класі. Завтра підемо дивитися, як працює їдальня. Учителька хвилюється, що її може лякати гамір дітей, тому ми вирішили краще вивчити ситуацію. Також Солю познайомлять з іншою дівчинкою-українкою, яка зараз навчається в класі 4-річок. Подивимося, чи піде вона на контакт. Сподіваємося, що це трохи полегшить її навчання з вересня, оскільки класи знаходяться поруч і діти чимало часу проводять разом.
Післязавтра в класі буде лише Соля, вчителька і я. Учителька окремо їй все покаже-розкаже і подарує заламіновані картинки з базовими потребами і написами слів англійською, а у вересні створить для неї окремий куточок з цими ж картинками, щоб вона могла комунікувати з нею невербально і показувати на картинках, що їй потрібно або що її турбує. Наприклад, склянка з водою – пити, печиво – їсти, ліжечко – відпочивати тощо. Влітку ми з нею будемо тренуватися і спробуємо вивчити принаймні базові слова англійською. Мозок дітей з аутизмом працює дивовижно. Соля знає напам’ять з десяток пісень англійською, але слова вперто не вчить. Думаю, це питання часу і середовища.
Якось так.
