Автор: Олеся Калинич, начальник управления образования, религий и по делам национальностей, г. Хуст.
Напевно, війна – час, коли треба нарешті бути відвертими насамперед перед собою.
Особливо в питанні освіти.
1. Дистанційне навчання великою мірою перетворило освітній процес на імітацію (прошу пробачення в тих колег, учнів та батьків, які всупереч усьому дбали про якісне навчання). Але будьмо відверті: навіть у 2022-му році, на третьому «карантинному» році багато хто «працював» через вайбер.
2. Чи можливі рівний доступ до освіти і якісне навчання в час війни?
Сьогодні,
- коли сотні шкіл знищено;
- коли тисячі дітей, їхніх учителів і батьків у підвалах, у винайманих помешканнях чи закладах освіти, де в кімнаті чи спортзалі одночасно й цілодобово десятки людей;
- коли школи й дитсадки перетворені на гуртожитки;
- коли багато вчителів – серед волонтерів або в теробороні;
- за кордоном або навіть на заробітках;
- коли й Інтернет – розкіш.
Що робити?
Варіант 1. Спробувати виграти час. Оголосити «літні» канікули. Навчання продовжити з червня чи липня. Змістити терміни ЗНО, обмежити перелік предметів до двох (наприклад, українська мова й математика), змінити кількість завдань і тем тощо. Змістити терміни вступної кампанії.
Варіант 2. Унести певні зміни в закони «Про освіту», «Про повну загальну середню освіту». Завершити навчальний рік зараз. Наступний розпочати, наприклад, у серпні. Перенести теми, які не вивчили, у наступний навчальний рік. Переглянути програми й залишити справді потрібне (може, це той унікальний шанс, коли ми нарешті перестанемо імітувати зміни). Продумати варіант видачі свідоцтв про освіту учням 9-их та 11-их класів. Одноразово «пропустити» ЗНО як місток до ЗВО. Вступ – на основі оцінок у свідоцтві (розумію всі можливі ризики).
Варіант 3. Гібрид перших двох варіантів. Але тоді ми вкотре розділимо країну.
