Андрей Витренко, первый заместитель министра образования и науки Украины, доктор экономических наук.
Нарешті вже всім стало зрозуміло: студентські протести не пов’язані ні з освітніми реформами, ані з рішеннями Міністерства освіти і науки України, ані з особистістю міністра.
По-перше, про страйк вперше було оголошено вранці 28 січня 2022 року – ще до того, як було складено підсумковий протокол оргкомітету «Могилянки» про результати виборів. Тобто страйк планувався незалежно від результатів виборів та їхнього так званого «визнання / невизнання».
По-друге, один з кандидатів заявив про вимогу «негайно визнати результати виборів». Але це примітивна маніпуляція: Міністерство освіти і науки України не має повноважень «визнавати вибори». Міністерство не ухвалює наказу або розпорядження, яким «визнає вибори» або визнає певну фізичну особу переможцем. Тобто так званий «переможець» з самого початку вимагав від МОН неможливого. Примітивна маніпуляція, утім, спрацювала: «свідомі спудеї» й досі вимагають від МОН «визнати вибори» і вперто не бажають прочитати закон.
По-третє, на нараді під головуванням прем’єр-міністра України 3 лютого 2022 року вимогу про відставку міністра «могилянці» не висували. Три години розповідали про «цінності», «автономію» та «свободу», а про те, що міністр має піти – навіть не натякали. Вимога про відставку «народилася» в ніч з 3 на 4 лютого. Скоріш за все, організатори зрозуміли, що за законами вуличної боротьби вигідніше страйкувати не «за щось», а «проти когось».
По-четверте, вперше про «студентську революцію» у формі пікетування будівель органів державної влади заявила (як завжди галасливо) народна депутатка, яка має приязні стосунки з так званим «обраним президентом» університету. Це зайвий раз доводить, що бунтарські ідеї – результат фантазій політтехнологів, а не «вільнодумного» студентства.
По-п’яте, з самого початку пікетувальники не намагалися «вирішення проблеми». Вони не можуть навіть сказати – що саме порушив міністр. Вони не можуть відповісти на просте запитання: «Чи має право міністр не реагувати на порушення?» Організатори пікетів намагалися влаштувати політичне шоу і хайп.
По-шосте, до пікетувальників начебто «спонтанно» доєдналася опозиція (що було цілком очікувано). У засобах масової інформації повідомлялося, що 9 лютого «переможець» університетських перегонів зустрічався з опозиційним лідером і домовився про підтримку. У цих оборудках інтереси студентства взагалі не враховуються.
По-сьоме, на фасаді будівлі «Могилянки» вивісили банер, який не має анічого спільного з цивілізованою дискусією. Толерантність, повага до чужих думок, виваженість, стремління до консенсусу – ці університетські цінності політикани навіть не згадують.
По-восьме, не віриться, що якийсь студент самотужки спроектував банер, самотужки його замовив, самотужки за нього заплатив, самотужки його привіз і самотужки його причепив. Усім зрозуміло, що це справа рук «дорослих».
По-дев’яте, як і годиться, запускаються фейки та відверта брехня. До прикладу, про те, що хтось готує альтернативні акції протесту (так званий «Антимайдан»). Утім, це логічно: аби «підігрівати» своїх прихильників, конче необхідні всілякі фейки, конче необхідно файно вимальовувати образ спільного ворога. Така робота дозволяє мобілізувати «протестуючу масу» та підігрівати «щире обурення».
По-десяте, міністр освіти і науки України Сергій Шкарлет завжди був і залишається прихильником конструктивного діалогу, особливо – зі студентством. Він провів кілька зустрічей із керівниками органів студентського самоврядування. Дивно, але «лідери» показали, що у них немає власної думки. На зустрічах говорять одне, у соціальних мережах пишуть щось інше. Один хлопець у кабінеті міністра лагідно запевняв, що він проти пікетів, а вже наступного дня став сміливіше і написав у своєму фейсбуці, що він теж обурений і обов’язково візьме участь у пікетах.
Особисто мене непокоїть, що окремі політикани намагаються використати заклади вищої освіти та студентство в якості інструментів своєї брудної політичної боротьби.
31 січня 2022 року міністр провів тривалу розмову із головою Студентської колегії Національного університету «Києво-Могилянська академія» Русланом Грабовським та головою апарату Конференції студентів Олександром Романюком, під час якої дав відповіді на запитання, а також запропонував провести повномасштабну зустріч із студентським колективом, причому на будь-якому майданчику. Жодних пропозицій про проведення таких зустрічей не надходило. 3 лютого 2022 року Руслан Грабовський був присутній на нараді під головуванням прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля, і також мав можливість почути думку міністра та донести її до студентів.
На жаль, жодного публічного виступу або інформаційного повідомлення на цю тему від так званих «студентських лідерів» ми не дочекалися.
11 лютого 2022 року міністр освіти і науки України провів робочі зустрічі з лідерами студентських організацій Максимом Луциком та Кирилом Демченком, під час якої обговорювалося багато питань, у тому числі й вибори в «Могилянці». (До речі, зустрічі із студентами міністр проводить регулярно, у чому можна легко переконатися, якщо уважно читати новини на сайті МОН).
Дивно, але ця звістка дуже обурила так званих «студентських лідерів» (вірніше, людей, які за ними стоять). У телеграм-каналі вони написали, що студент «Могилянки» мав «приватну» зустріч з міністром «без погодження від Студентської колегії». «Виключно голова СК може представляти думку студентства у стосунках з органами влади» - безапеляційно і пихато стверджується у тексті повідомлення.
Мені здалося, що я живу не в демократичній країні.
Контрольовані дорослими політиканами «студентські лідери» серйозно вважають, що виключно вони можуть представляти позицію «вільнодумних» студентів «Могилянки». Що прості студенти не мають права на власні думки, тим більше не мають права донести її до відома міністра.
Виходить, якщо ти «простий» студент і наважився мати власну думку – ти повинен цю думку погодити із «студентським генералом», і якщо генерал твою думку не схвалить – тим маєш відмовитися від своєї думки.
Університетською демократією в цій історії і не пахне…
P. S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
