А. Журавлева: как стать учителем на замене в Канаде

Автор: Александра Журавлева, учитель, Канада.

Співбесіди на роботу. Нарешті!

Тернопільський педагогічний, 20 років стажу в Україні, оцінка МОН Альберти моїх сертифікатів і дипломів, тест на знання мови, вимога довчитися, університет Атабаска, університет Калгарі…

У травні я нарешті отримую свій учительський сертифікат, а в червні подаю заявки на роботу вчителем на заміні в 3 управління освіти Калгарі. Чекаю...

Поки чекаю, працюю собі тихо-мирно-дружно на ГПД. Закрадається думка: мені тут добре, працюю з дітьми, а може, не тре’ вже того вчительства? Але ж стільки часу, сили і грошей вкладено. І я хочу бути сама собі господиня, та й зарплата зовсім інша.

Аж у середині листопада отримую перше запрошення на співбесіду. У червні подала заявку, чекала майже 6 місяців. І... я їм відмовляю! Тобто я навіть не роблю спроби.

Як? Чому? Управління Rocky View – це всі приміські школи в північно-західному напрямку, це 20–40 км за Калгарі. Коли я подавала заявку, я ще не водила машину і мені здавалось: «Ну і що тут такого? Сіла і поїхала!» Коли ж я нарешті сіла і поїхала, то виїздити за місто по швидкісних трасах мені досі страшно. І щоранку добиратись 30–40 хв до шкіл в страсі і паніці – не особливе задоволення. А гроші, яких я зароблю трохи більше, ніж на ГПД, не вартуватимуть мого часу, нервів і здоров'я. Тому навіть не спробувала. Удома мовчу, як партизан, і нікому не кажу.

Рівно за тиждень отримую ще одне запрошення, цього разу від управління освіти Калгарі. От його я й чекала найбільше. Вибираю 30 хв, так щоб співпало з моєю перервою на роботі, старанно готуюсь по тих запитаннях, якими поділилися «бувалі», перечитую свої університетські роботи: мій шлях учителя, моя філософія. Налаштовую комп'ютер, Zoom, вмикають запис – погнали!

Це було навіть не «погнали», а «полетіли», майже як бліц-тур у «Що? Де? Коли?» За 30 хв я отримую 20, а може, і 30 запитань, на які повинна відповідати швидко і влучно. Якщо пані Кароліну влаштовує відповідь, вона мене зупиняє і дає наступне запитання.

– Хто такий «ефективний» учитель?

– Назвіть 3 причини, чому хочу вчителювати.

– Які 5 речей вам треба знати щоб провести урок?

– Як ваші учні вас опишуть?

– Які ваші слабкі сторони?

– Чи вмієте користуватись технологіями, наведіть декілька прикладів?

– Як залучаєте батьків до школи?

– Над чим вам ще потрібно попрацювати?

– Що нового вивчили за останній місяць?

– Ваша відповідь, якщо учень спитає, нащо йому це вчити?

– Як диференціюватимете навчання?

– Чого ми не спитали, а ви б хотіли сказати про себе?

Всіх запитань і не згадаю, темп шалений, дихнути нема коли.

І тут пані Кароліна дякує і каже: «Зазвичай ми приймаємо рішення декілька днів, переглядаємо цей запис і лише тоді відписуємо про результати співбесіди. А вам кажу – вітаю! Ми вас беремо!»

Ааааа! Я отримала те, до чого йшла майже три роки. І я в сльози.

Не пройшло й півроку, а точніше, ще 2 дні – і я отримую третє запрошення на співбесіду від Католицького управління освіти. (Історично склалось, що в деяких провінціях є поділ на загальноосвітні школи й католицькі.) Знову 30 хв, питання схожі, проте їх менше, бо за мною вручну записують відповіді. Через тиждень я отримую відповідь – ми вас беремо!

Я маю право бути замінником в 5 управліннях. Та чи зможу і чи встигатиму бігати між двома: 250 загальноосвітніх і 115 католицьких шкіл? І Католицькому управлінню освіти я відмовляю.

Наша пані професор з університету казала: «Найголовніше – потрапити на співбесіду, і треба дуже постаратись, щоб її завалити!»

Пишаюсь собою! Я – учитель на заміні. Я в системі. Серед сотень кандидатів мої навички, вміння і здобутки помітили, оцінили і запросили на інтерв'ю. І я успішно склала ще один іспит!

Заміни по-українськи і по-канадськи – це дуже різні речі. Писатиму. Далі буде...

Оригинал