Автор: Ольга Паламарчук, предприниматель.
Про систему освіти, яка явно застаріла. Я зараз не про НУШ, адже перші учні, що навчаються за цією програмою, перейшли до четвертого класу. Точніше, не лише і не стільки про неї, позаяк є вчителі, що хоч і навчають за нею, проте дещо корегують згідно того, як навчали раніше. Відразу зазначу, що не претендую на те, що моя думка є єдиною вірною і не підлягає оскарженню.
Проте. Надто часто чути скарги від вчителів, що навчати дітей стало важче. Їх практично неможливо змусити навчатися. То діти якісь не такі, не те, що ми були колись, то батьки погано виховують або ж взагалі не займаються ними. Хоча насправді проблема дещо в іншому.
Так, вчителям стало важче, позаяк їм доводиться конкурувати з ґаджетами та інтернетом. І справа не в іграх та соцмережах, від яких, за переконаннями деяких учителів, дітей за вуха не відтягнеш. А в тому, що безліч цікавої і потрібної інформації знаходиться у вільному доступі в мережі Інтернет, і отримати її – це лише справа декількох хвилин, наявності ґаджету, підключення до мережі мобільного зв'язку чи мережі Wi-fi, бажання або потреби в ній і елементарному вмінні користуватися пошуком (а це сучасні діти вміють ледь не з пелюшок).
Проблема ще й у відсутності правильної мотивації. Для чого їм це потрібно?
З особистих спостережень за власним сином. Для того, щоб упросити вчити його англійську мову на рівні з математикою, яку він полюбляє, я сотні разів змушена пояснювати, для чого йому це потрібно. І надто важко знайти аргументи на його «для чого вона мені, якщо я не збираюсь їхати до Англії?» Поки діє те, що знання іноземної мови йому допоможе при пошуку і працевлаштуванні на хорошу високооплачувану роботу в майбутньому, і те, що наразі так, він не збирається їхати за кордон, проте ніхто ж не знає, як буде далі. А раптом поїде? «Буде потрібно – вивчу», – ось його відповідь на мої аргументи. І це при тому, що англійську мову він знає досить непогано для його віку та класу.
Про якість тих знань безпосередньо з англійської мови, що дають чи давали в школі за нашими освітніми програмами, – то вже трішки інша тема. Просто скажу, що краще, ніж в спілкуванні з носієм тієї чи іншої мови, її вивчити не можливо. Школа – так, дає базові знання на рівні «Hi, my name is Vasyl. What is your name?» та ще декількох наборів чергових слів та фраз, які, звісно, трішки допомагають, але решта – це зацікавленість та робота учнів, інколи помножена на ентузіазм та талант вчителів.
Я не маю на меті образити і зменшити внесок тих учителів іноземної мови, які дійсно викладаються навіть не на 100, а на усі 1000%. Це проблема системи. Особисто мені у вивченні англійської мови допомогло живе спілкування з волонтерами зі Сполучених Штатів Америки, що приїжджали до нашої школи за якоюсь програмою і проводили уроки. І проводили їх досить цікаво. При цьому ми не мали вибору, окрім як спілкуватися англійською. І при цьому у нас були хороші вчителі англійської мови.
Наступним «навіщо?» від сина стало запитання, яке виникло внаслідок дистанційного навчання (у нас воно проводилося з онлайн заняттями, а не виключно у Вайбері, тут нам пощастило). Саме питання полягало в тому, навіщо йому йти до школи, якщо те ж саме він може зробити і вдома, не прокидаючись о сьомій годині ранку та не витрачаючи час на дорогу до навчального закладу. І те, що ми називаємо соціалізацією, по суті живим спілкуванням між однокласниками, також не було аргументом. «Я їх і під час онлайн-занять бачу».
Мало того, наразі є випускники, які не планують продовжувати навчання у закладах вищої освіти. Мають дещо інші плани на майбутнє. Але це трохи інша тема. Про те, наскільки для нинішньої молоді важлива наявність диплому. І не тому, що вони почали лінуватися, а радше тому, що система оцінювання дала збій. І досить таки давно.
Це ще одна проблема системи освіти, але створена вже деякими вчителями. Коли відповідні бали за 12-бальною шкалою перестали бути оцінкою реальних знань учня і перетворилися у прояв особистої симпатії деяких учителів до «улюбленців» серед учнів або оцінку платоспроможності їхніх батьків, які відправили своїх дітей до них на додаткові платні заняття та їхню вдячність у дороговартісних подарунках за «сумлінну» працю. Іншими словами, для чого вчити той чи інший предмет, якщо перше: мої старання усе одно ніхто не оцінить (або ж оцінять і без знань); друге: якщо мені це не знадобиться в майбутньому?
Сучасні діти навчилися цінувати свій час. І для того, щоб вони його витратили на навчання, їх потрібно правильно мотивувати. Змінити систему освіти з тієї, що збереглася ще з часів СРСР, на нову, більш якісну і конкурентоспроможну.
Методи «Так треба» і «Це твій обов'язок» не діють. Їм просто не цікаво вчити правила, теореми, аксіоми та різні історичні дати, не знаючи, для чого їм це потрібно і де знадобиться. Вони вивчать, розкажуть на одному з уроків і забудуть. Як інформаційне сміття.
І тому система освіти інколи виглядає наступним чином: відчитав – провів контрольну – «оцінив» – з боку вчителя і завчив – розповів / написав – забув – з боку учня. А по суті, що одні, що інші просто відбули повинність.
Суспільство якісно змінилося і потребує тих, хто вміє критично мислити та має гнучкість у прийнятті рішень, не боїться експериментувати. Система освіти поки продовжує штампувати, а точніше, намагається штампувати слухняних та зручних громадян, якими легко керувати.
Також яскравим прикладом того, що система освіти значно відстала, є більш матеріальна, проте не менш важлива і показова проблема, яка випливла разом з початком карантину та впровадженням дистанційного навчання. І це промах з боку держави та МОН. Це технічна неготовність системи освіти до впровадження дистанційного навчання.
Тобто дистанційку ввели, що робити, розповіли, а технічної бази на балансі у навчальних закладів не виявилося в достатній кількості, щоб хоч мінімально забезпечити проведення онлайн занять учителями вчасно, при цьому не заважаючи одне одному. Одного класу інформатики для цього замало. Позаяк класів багато, предметів також. А день не резиновий. Не розтягується. І якщо деяким вчителям та школам, хоч і не відразу, проте вдалося налагодити онлайн навчання, то, не дивлячись, що карантин вже продовжується другий рік поспіль, і скільки ще триватиме те змішане навчання – питання з багатьма невідомими, проте ще досі питання організації дистанційного навчання залишається відкритим.
У певних випадках – через ту ж відсутність технічної бази як у вчителів, так і в батьків, в інших через небажання або неспроможність деяких учителів освоювати нові технології та методи навчання. Простіше ж у Вайбер скинути завдання, а там нехай опрацьовують самостійно. І це в 21 сторіччі, у час високих технологій. Коли різноманітні ґаджети – це, у більшості випадків, не розкіш, як було колись, а невід'ємна частина нашого з вами життя.
