Автор: Инна Ящук, декан факультета начального образования и филологии Хмельницкой гуманитарно-педагогической академии.
«Майстерність приходить лише з практикою
та не може з’явитися під час читання інструкцій»
Наполеон Гілл
Усі ми звикли нарікати на недоліки системи вищої освіти в Україні: замало практики, забагато штампів та бюрократії, застаріла матеріальна база та невідповідність освітніх програм вимогам сьогодення.
Більшість знаходить коренем зла нестачу фінансування галузі та пов’язує все з загальними несприятливими процесами в економіці держави, безвідповідальністю чиновників, а в останні часи – «коронакризою», на яку радо посилаються геть усі, в кого бракує інших аргументів. Але на моє переконання, у кризі сучасної української вищої освіти винні не гроші та навіть не їхня нестача – справа у підходах до цілісного процесу навчання.
З моменту здобуття незалежності українська вища освіта пройшла вже тридцять років та пережила немало реформувань. На превеликий жаль, похвалитися якимись вагомими досягненнями за цей період ми не можемо: вітчизняні заклади вищої освіти вправно змагаються лише між собою, у той час коли не витримують конкуренції університетів навіть сусідньої Польщі, до яких спостерігається величезний відтік українських студентів.
Матеріально-технічна база морально застаріла й не дозволяє проводити фундаментальні дослідження, без яких неможливий розвиток науки загалом. Але на мою думку, що співпадає з позицією багатьох інших колег з освітніх кіл, найбільша проблема сучасної вищої освіти – невідповідність теоретичних знань та практичних навичок.
Ця проблема системна й проглядається в усіх регіонах країни та закладах вищої освіти різних форм власності. Її причина – калькування застарілої радянської системи вищої освіти. Дійсно, у минулі часи вона була передовою та підготувала багатьох спеціалістів, однак ніщо не вічне, включно з методикою.
За останні тридцять років, звісно, не змінилися закони фізики чи будова людського тіла, але далеко попереду опинилися інформаційні технології, змістилися акценти економічних концепцій, а головне – знань стало набагато більше, і вони стали в рази більш спеціалізовані.
Таким чином, на перше місце в сучасній освіті виходить відповідність отриманих знань та навичок реаліям життя, а якщо коротко – практика. Наводить жах вислів, що повсякчасно чують випускники вітчизняних ЗВО у перший робочий день за спеціальністю: «Забувай все, чого тебе навчали – зараз побачиш, як воно є насправді».
Попри тривіальність, це справді є відображенням системної кризи сучасної освіти, коли більшість ресурсів скеровано на теоретичне навчання, відірване від дійсності. По суті, форма освіти більше орієнтована на процес, ніж на результат, коли навчальні плани забиті непотрібними чи застарілими дисциплінами, теоретичними відомостями, що ніколи не знадобляться на практиці.
На жаль, стимулювати розвиток науки у перспективних галузях українська економіка просто не в змозі. Більше того, це не під силу й багатьом іншим розвиненим країнам: за минулі роки Китай інвестував у перспективні дослідження лише у галузях біоінженерії та розвитку штучного інтелекту 380 мільярдів доларів.
Тому «проривні» технології для багатьох держав та України залишатимуться недоступними. Однак змінити форму вищої освіти, що має значно поліпшити набуття практичних навичок вже в доступних галузях, ми цілком можемо.
Як на мене, найперше слід зробити вітчизняні заклади вищої освіти відкритими платформами для жвавого діалогу та дискусій між викладачами-практиками та студентами. Допоки лише невелика кількість ЗВО насправді практикують щось подібне. Навчальний процес базується на складених планах теоретиків, де більшість знань мають догматичний характер.
Саме тому студенти працюють на залікові книжки, де мають стояти гарні оцінки, замість саморозвитку та самовдосконалення. Подібних поглядів дотримується і мій колега експерт з питань освіти й компетенцій майбутнього в ГО «Український інститут майбутнього».
На перший погляд, завдання може здатися нездійсненним, навіть за умов всебічної державної підтримки. Але насправді бенефіціарів від зміни самої лише форми стає набагато більше.
Найперше це, звісно, саме студентство: якість освіти, орієнтованої на здобуття корисних практичних навичок, має стрімко зрости, що позбавить потреби в пошуках навчальних закладів за кордоном.
По-друге, форма вигідна сучасному українському бізнесу, представники якого зможуть впливати на програму підготовки кадрів, яких у майбутньому братимуть на роботу. Не секрет, що зараз багато українських компаній вимушені витрачати чималі ресурси для перепідготовки випускників ЗВО під власні потреби. Особливо це спостерігається у компаніях, що працюють із закордонними замовниками чи мають іноземних інвесторів. Тут зазвичай практикують методики та стандарти роботи, що розповсюджені у світі, але не вивчаються в українських закладах вищої освіти.
І по-третє, вигоду отримує сама держава у вигляді професійних кадрів, зменшення рівня еміграції та стимулу для розвитку економіки.
Знаю, що наші студенти розумні, перспективні, творчі та наполегливі. Синергія дискусійних занять, коли спільно із зацікавленим викладачем, а не для задоволення його педагогічних амбіцій, можна досягти нових здобутків у будь-якій сфері, набуття відповідних часові практичних навичок зможе реанімувати українську вищу освіту, що поки скочується у прірву занепаду.
Настав час, коли ситуація опинилася у міцних лещатах викликів сьогодення, і у всіх нас просто немає вибору зволікати там, де ще можна зарадити. Тому закінчити волію також цитатою, але вже великого українського філософа Григорія Сковороди: «Уподібнюйся пальмі: чим міцніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона догори».
