Автор: Дмитрий Ламза, директор специализированной школы № 210, г. Киев.
Виконавча влада вкотре принижує освітянську спільноту, всіляко демонструючи, що їм на нас, вчителів, байдуже! Це моя особиста позиція щодо ситуації, яка склалася на сьогодні в освіті.
Вчергове працівники галузі змушені захищати свої права на центральних вулицях столиці і, взявши гасла, нагадувати про те, що все починається зі школи, від учителя.
До чого довели освітян? Уже вдруге за рік ми маємо влаштовувати акції та захищати себе. Так, я розумію, що відповідно статті 39 Конституції України «Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї, і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації ....». Але для чого доводити людей, щоб вони виходили скандувати?
Що ми бачимо?!
Педагоги змушені під час освітнього процесу виходити на мирні акції, жертвувати знаннями дітей і просити владу почути нас. Низка питань, що ми висуваємо, стосується більш ніж 70000 вчителів, вихователів та інших педпрацівників. Особисто я хочу відчувати себе захищеним центральною владою і розуміти, що у мене є майбутнє, і моя родина буде теж захищена.
Я сьогодні спостерігав за дуже дивною ситуацією: т. в. о міністра освіти С. Шкарлет всюди говорить, що його не чують і на його листи не реагують. У мене виникає звичайне питання!!!
Пане Сергію, а чому Вас немає на освітянській акції, чому Ви не очолили цей мирний протест? Як завжди, відповіді ми не отримаємо. Звикли вже до мовчання!
Панове! Ви тільки уявіть: якщо всі вчителі одночасно не вийдуть на роботу, покажуть, що працювати в таких умовах не будуть, то що буде зі школами? Що буде з освітою?
Кожного місяця дивлюсь на свою платіжку по заробітній платі і чекаю, коли ж там буде цифра 4 тис. доларів, до речі, яку нам обіцяли? Але як жити? Ні, не жити, - виживати.
Ми, вчителі, працюємо на ентузіазмі, нам важливо майбутнє дитини! Отож, спочатку думаємо про дітей!
До речі, сьогодні під час сесії Верховної Ради один із депутатів зачитав низку запитань від освітян, але, на жаль, ніхто із них навіть вухом не повів. А навіщо?
Об’єднуймося! Колись нас таки почують! Нас багато і ми потрібні Україні!
P.S. На жаль, молодь не хоче йти працювати в школи, адже як жити на такі мізерні заробітні плати? А хто буде працювати з дітьми далі....?
