Автор: Владимир Витвицкий, учитель-методист школы №121, г. Одесса.
Як мене бісять оці доморощені педагоги. Типу «Учитель повинен зацікавити учня, інакше нічого не вийде».
А вам не здається, ми виростили «Мені нудно» покоління? Ми перетворили нові технології на дармових няньок для дітей. Телефони, планшети, ігрові приставки без обмеження у віці та в часі.
Але вони зовсім не дармові, й за все потрібно платити. Платити нервовою системою дітей, їх здатністю до концентрації уваги, здатністю відкласти задоволення чи протистояти спокусі.
У порівнянні з віртуальною реальністю ігор повсякденне життя видається їм нудне. Діти підіймають очі від екрана і чують звичайні людські голоси, бачать адекватні візуальні картинки, все це протистоїть фантастичній графіці та неймовірним спеціальним ефектам, які бомбардують їх мозок.
Після годин віртуальної реальності працювати з інформацією в класі надзвичайно важко, тому що мозок дитини звик до високого рівня стимуляції, яку вона одержує від відео гри. Вибачте, але школа - це набагато нижчий рівень стимуляції, ніж комп’ютерна гра. Як наслідок, дітям важко працювати з нудною шкільною інформацією.
Ми створили цифровий світ розваг для дітей. Тільки щоб дітки не нудьгували. Ми поїхали дахом на розвагах для дітей. Нам здається, що це наш батьківський обов’язок. Ми живемо в різних реальностях. У них - реальність розваг, у нас - реальність роботи. Діти втрачають смак до фізичного та інтелектуального зусилля. Це нудно.
