Алла Заможская: украинская литература несет страдания

Украинская литература с детства несет нужду и страдания, гвоздиком вбивая это в детские сердца

Алла Заможская: украинская литература несет страдания

Автор: Алла Заможская, соучредитель ОО "Батьки Полтавщини".

Про українську літературу можна говорити багато, проте вона має одну рису – несе страждання і сум. Так було за часів, коли я ходила до школи, так вчився мій син, так зараз навчається моя донька.

Я є і буду тією людиною, яка зрадіє, коли плач приберуть з шкільної програми. Бо вважаю, що Шевченка вчити в молодших класах зарано, а от так, як його вчать, взагалі не треба ніколи вчити.

Другий клас – літературне читання( автор Науменко ) – коротка розповідь про Шевченко – начебто нічого такого поганого – народився, гарно співав, грав на скрипці й кобзі, чогось не малював (певно, забули описати). А далі… далі йде остання фраза – «От тільки життя в нього було тяжке...»

На цьому ж, звичайно, у класах не зупиняються і розповідають, яке ж те тяжке життя. А Тарас уже починає здаватися старим дідуганом. Який, окрім жалю, не викликає нічого. Причому вивчати починають його творчість з «Зоре моя вечірняя», слава Богу, без останніх двох речень.

Далі вивчають Лесю Українку, яка, хоч і не помирала в другому класі, але і там замість вишеньок-черешеньок вчать уривок з « Лісової пісні».

Івана Франка починають вчити з «Лис Микита». Причому теж уривком. Я взагалі не берусь судити, настільки це дитячий твір, але, судячи з усього, навіть сам Франко так не думав, бо він писав: «Ся віршована казка, яку ви, дорогі браття, певно вже читали, над котрою дехто, може, тільки сміявся, а дехто, може, й глибше задумався, міркуючи, що у нас, між хрещеними людьми не одно таке діється, про яке тут у казці розказано, — се не моя видумка, а має свою історію...». То, може, його таки вивчати трішки пізніш і повністю ? Заодно продовжити і вивчати «Звірячий Парламент»?

Взагалі вся художня література молодших класів пронизана оцими уривками – нібито для розширення кругозору, але зовсім не вчить любити літературу. І розуміти її. Я особисто в сім років зачитувалась казками ще. Але не отими, що про Колобка чи рукавичку, тими, що зі збірки глибоких українських казок, про які більшість і гадки не мали, що вони існують.

Автор Савченко вирішує (і цілком справедливо), що Шевченка в другому класі достатньо. Достатньо – бо вбиває вона важкою артилерією думку про нещасного Шевченко. «І Тарас любив свою ніжну, ласкаву трудівницю-маму. Вона часто хворіла і, коли йому було дев’ять років, тяжко занедужала й померла . Гірко плакав Тарас над ненькою, але що можуть допомогти сльози? Другого дня викопали у вишняку яму і там, як заповідала мати, поховали її.

Тяжке життя настало для сиріт. Нікому було приголубити, їсти зварити, сорочку випрати, за господарством доглянути...». Класична маніпуляція. І знову уривки.

Окрема тема казки – чи потрібно вивчати рукавичку в другому класі? Це твір для трьох років. Причому абсолютно всі знають його напам’ять у той же час.

У третьому класі у автора Науменко – Шевченка нема, зате є коник-горбоконик, казка про рибака і рибку і… що мене взагалі здивувало – я не знала , що «Гуси-лебеді летять» – то дитяча творчість Михайла Стельмаха. Як не знаю, настільки книга про Карлсона відноситься до гумористичних.

Автор Савченко приділяє Шевченку аж з добрий десяток сторінок, і всі вони про важку долю Тараса. Як він страждав маленьким і які нещасні в нього були сестри. На жаль, радянська пропаганда продовжує і надалі розповсюджуватися серед дітей. Слава Богу, у цього автора Карлсон – таки це казка, а не гумористичний твір.

Четвертий клас можу пройтись лише за автором Савченко – Науменко не знайшла. У нас є п’ять видатних письменників: Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Павло Тичина, Максим Рильський. Я не буду про двох останніх писати, але чи доцільно їх вивчати зараз – невідомо. Всі ми знаємо сакраменте – трактор в полі дир-дир-дир – ми за мир. Як і те, щоб жити, він був «співачем» партії Леніна. Але повернемось до страждань – у Савченко страждають і Франко, і Леся Українка. Шевченко не дуже – видно, відстраждав у минулому році. Зате цікава рекомендація вивчити вірш напам’ять:

Вітер віє-повіває,
по полю гуляє,
на могилі кобзар сидить
та на кобзі грає.
Кругом його степ , як море
Широке синіє:
За могилою могила,
А там – тільки мріє.
Сивий вус, стару чуприну
Вітер розвиває;
То приляже та послуха,
Як кобзар співає.

Я не знаю, ХТО і КОЛИ сказав, що це дитячий твір.

Франко народився в заможній родині сільського коваля, і хоча батько помер, коли поету було дев’ять років, у нього був вітчим, який фактично і замінив йому батька. Мати теж пішла з життя у юному віці Франка, але це не завадило йому здобути прекрасну освіту. І йому повезло народитися не в царській Росії. І хоча він був переслідуваний австрійською владою і на старості він і дружина були досить хворі – життя було цілком нормальне для того часу.

Леся Українка хворіла на туберкульоз кісток з дванадцяти років. На той час абсолютно невиліковна хвороба. Але ця хвороба, як і родинні зв’язки з відомими діячами того часу, як не дивно прозвучить, і сформувала світогляд Лесі, бо лікуватися вона була змушена за кордоном. Так, їй було важко фізично, але стражданням її життя назвати важко. Я взагалі думаю, що Леся Українка була сильною жінкою і навряд чи думала про свою хворобу постійно.

От несе українська література з малечку нужденність і страждання. Міцним гвіздком вбиваючи це в дитячі серця. Але і це не найголовніше.

Мені не дає спокою питання – чому не вивчають ті твори повністю? Ну нехай буди три твори на рік. П’ять чи десять, але не уривок, а від початку до кінця. З повним розбором, сценками, есе, навіть показами кіно. І без вічно нужденних…

Лише тоді діти будуть не просто завчати, а розуміти те, про що читають. І якби ті твори були за віком – то взагалі було б класно. Щоб діти читали про себе , або таких, як самі вони. І вибираючи між Астрід Ліндгрен і Шевченком у третьому класі – я виберу Астрід Ліндгрен. На весь навчальний рік. Бо там цікаво і зрозуміло. А творів вистачить у неї.

Оригинал

Освіта.ua
04.02.2020

Популярные блоги
Д. Коптило: реформаторы не виноваты, что изменений нет Далеко не Клопотенко, Супрун или Гриневич виноваты в том, что перемен к лучшему не происходит
В. Онацкий: репетиторство как альтернатива школе Бороться с репетиторством не стоит, но нужно улучшать образовательный процесс в школах
Олег Фасоля: на сколько же выросла зарплата учителя? Государство не может обеспечить уровень зарплаты, который должен соответствовать статусу педагога в обществе
А. Костюк: Польше нужны таланты, а Украине – нет? Система высшего образования Украины обречена продуцировать массовый образовательный продукт, а не уникальный
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Ганна
Із вашими думками щодо змісту я згодна. Але почитайте ретельніше біографію Франка, може, тоді у вас зміниться думка про його пристойне життя в Австрійський імперії, в якій він постійно відчував утиски, хоч розумні люди називали його енциклопедією в одній особі. Австрійська влада 3 рази його заарештовувала за сфабрикованими звинуваченнями (один раз навіть за вбивство) і тримала в тюрмі, де зранку він мав шапку снігу на голові, яку надувало з вікна. І свої хвороби він заробив саме в санаторних умовах австрійської тюрми. Грошей його родині постійно не вистачало, помер він немічний, паралізований, одинокий серед чужих людей. Прекрасна австрійська влада нічим ніколи не допомогла цьому генію. А ще з нього знущалися і насміхалися за те, що він носив вишиванку під піджак і що у нього жінка була з Російської імперії, а він - русин. А ще почитайте, чому Стефаник написав камінний хрест і яке було життя простого люду за тих часів при Австрії. І як один французький історик написав в ті часи, що ніде не бачив, щоб так бідно люди жили, тому і їхали по Канадах та Америках. Треба об’єктивно дивитися на історію. А думка, що погано було тільки в Російській імперії, а скрізь дуже пристойно, необ’ єктивна. А ще сходіть на екскурсію в краєзнавчий музей в Дніпрі. Там екскурсовод дуже добре розповідає про розвиток промисловості, фабрики та заводи, які там працювали наповну, в той час, коли піддані австрійської імперії від прекрасного життя тікали світ за очі. Капцями в мене кидати не потрібно. Ми живемо у вільній країні, і кожен має право вільно висловлювати свою аргументовану думку. Ні сперечатися, ні доводити щось нікому не збираюся.
Olga
Для Ганна: Молодець!
Комментировать