Ми можемо зараз усім фейсбуком знову сісти на емоційні гойдалки, бо хтось щось сказав, заявив і пообіцяв на черговому раунді чергових перемовин. Але я пропоную спрямувати нашу енергію на дещо надійніше, тривкіше та важливіше за чужі обіцянки.
Україні потрібен сильний і незалежний військово-промисловий комплекс.
Перемога в сучасній війні – це не лише про хоробрість і силу, а й про інновації та максимальне підсилення людей на полі бою – технологіями.
Саме тому увага до розвитку власного ВПК – це правильний підхід. Але є в цій темі один нюанс, на який майже не звертають увагу, але він критично важливий.
Так, ми хочемо, щоб на полі бою воювали технології, а не люди. Але саме люди ці технології мають розробити. І ці люди – мусять мати належний рівень кваліфікації й доступ до сучасних лабораторій. Це мали б забезпечувати університети.
І тут виникають проблеми. Лабораторні бази в університетах дуже давно не оновлювалися. На застарілій лабораторній базі сучасні дослідження не проведеш.
З підготовкою фахівців ситуація теж дуже сумна. Ні, не треба казати про збільшення кількості місць державного замовлення на інженерні спеціальності. Бо насправді у нас виділяється дуже багато місць на різну інженерію. Біда в тому, що середній бал вступників залишається низьким.
А тих, хто має адекватний рівень знань, роками витягувала з інженерії сфера ІТ. Просто тому, що там вищі зарплати. Суттєво вищі зарплати.
З жовтня минулого року моя команда проводила ґрунтовне опитування українських компаній, що займаються розробками лазерної зброї, радіостанцій, модемів та модулів зв'язку для БПЛА, електроніки для передачі відео та телеметрії, реактивних, гібридних двигунів та іншого.
У всіх схожі виклики. Найболючіше – брак кваліфікованих кадрів, особливо коли йдеться про вузькопрофільних спеціалістів. Відсутність єдиного механізму пошуку науковців, які могли б працювати над розробками.
Розробникам потрібно налагодити діалог з державою щодо підтримки передових наукових досліджень. Потрібен системний підхід та взагалі – загальнодержавний план розвитку інновацій в українській оборонній сфері.
Але в основі його має лежати розуміння того, що ринок не буде розвиватись, якщо не буде інженерів і науковців. Ми досягнемо певної стелі, вище якої не можна буде стрибнути.
Бо все дуже просто: аби зробити вибухівку – треба хіміки, які вміють її робити. Без них – жодні інвестиції не спрацюють.
Я дуже вірю в створення інноваційних центрів передового досвіду в університетах. У нас досі є сильні радіотехнічні, хімічні кафедри, є хороші науково-дослідні лабораторії. Ми маємо спрямувати туди достатнє фінансування та створити хороші умови роботи, щоб вони могли:
- розробляти сучасні навчальні програми для інженерів та технологів, орієнтовані на потреби оборонної сфери;
- проводити дослідження та працювати у зв’язці з виробниками військових технологій;
- стати точками зростання нової генерації інженерів, які створюватимуть технології для безпеки України в майбутньому.
Це дозволить не лише розв'язати проблему кадрового голоду в оборонній індустрії, а й закласти фундамент для українських військових інновацій в майбутньому.
Якщо тепер ми єдині дорослі, а добро з кулаками, то нехай це будуть кулаки, що тримають пульт управління БПЛА.
Автор: Инна Совсун, народный депутат Украины, член фракции политической партии «Голос».
