Міркую про реакцію певної частини нашої української спільноти вчителів-предметників на поняття «компетентнісна освіта».
Так вже вийшло, що формат освіти, у якому учень з об'єкту стає її головним суб'єктом, у короткому визначенні стали позначати саме так.
Багатьом нашим учителям не подобається не так ця назва, як поява необхідності визнавати актуальність пріоритетності самого нового формату.
Бо звикли і почуваються, як риба у воді бути саме у ролі авторитарного «хазяїна» учнівського класу.
Тільки у нас, позначених авторитарними освітніми «порядками» досі у вжитку такі поняття як «мій клас» та «я своїх учнів нікому не віддам».
Це при тому, що демократичний світ розвинених освіт давно перейшов до моделі, у якій щороку має діяти обов'язкова ротація як всіх учнів паралелі, так і вчителів цієї паралелі.
Для більшості наших учителів думки чи дискусії на цю тему є чимось на кшталт тіньового табу.
Тому й кидаються шельмувати назви, що родом з моделі особистісно орієнтованої освіти школярів.
P.S. Ідіоми показують носіям мови, що ти розумієш культурний сенс і контекст використовуваної фрази.
Автор: Владимир Белый, экс-заместитель директора по УВР, физико-технический лицей г. Херсона.
