Автор: Галина Сищук, учитель, г. Харьков.
Ми звикли концентруватись на промахах і зациклюємо на цьому дітей. Так, так, саме ми – дорослі, які бажають найкращого, заганяємо їх у глухий кут.
Ходить до мене одна дитинка.
– А тепер математика, – кажу.
– О-о-о, н-і-і-і-і. У мене проблеми із математикою...
Починаємо працювати. Задачу розбирає правильно: послідовність дій, пояснення, оформлення – все добре.
Відрізки будує, може обчислити довжину за заданими умовами. Периметр і побудова фігури – проблем немає. Так, обчислює повільно, підзабуває табличку, використовує неефективні методи обчислення, але ж обчислює.
У чому тут кардинальна помилка? У ставленні. Дорослі занадто зациклені на проблемах і не звертають уваги на досягнення. От і маємо повне небажання покращувати результат, адже робити щось тобі ненависне і не кожен дорослий може. Не те що дитя.
– Скільком дорівнює 7, помножене на 6?
– ... (мовчить)
– Не пам'ятаєш?
– ...(беззвучно трусить головою, готуючись до бурі)
– А пам'ятаєш, скільки буде 7 на 3?
– Так, 21..
– А якщо додати 21 і 21?
– 42... аааа 42!
– Тааак))) А кажеш, що не знаєш! Який секрет ми зараз використали? У яких випадках можна ним користуватися?
Позитивна педагогіка – це не постійне безпідставне нахвалювання. Це стратегія концентрації на досягненнях. Це пошук варіантів вирішення проблеми і напрацювання алгоритмів, які стануть «виручалочками» у складних ситуаціях.
Силами дитини. Не так, як зручно дорослим. А як найкомфортніше саме цій дитині.
Мені та-а-ак подобається, коли після занять діти вихваляються перед батьками!))) Вони пишаються собою, і зовсім не безпідставно.
Чудовий і дієвий метод зеленої ручки. І це зовсім не про колір пасти.
