Автор: Анна Новосад, эксперт по вопросам образования, министр образования и науки Украины 2019-2020 годов.
Pік тому в українських закладах освіти було запроваджено карантин. Спочатку на три тижні, потім до кінця квітня, травня, далі варіації карантину – адаптивний, вихідного дня, карантин light для поїздок в Буковель. Зараз повернулись до зонування.
Тільки або наївний, або дурний буде заперечувати, що карантинні обмеження і дистанційний чи змішаний формат навчання не мали серйозних наслідків для освіти, і перш за все, шкільної освіти, яка в Україні є обов’язковою.
Право на доступ до якісної освіти гарантує закон. Але протягом карантинного року 2020/2021 було туго як з доступом, так і з якістю. Зрозуміло, що складно було у всьому світі, і всі країни були змушені адаптуватись.
Але мене не полишає одне питання – чому уряд робить вигляд, що дистанційно-змішане навчання останнього року тотожне звичайному оффлайн навчанню?
Я припускаю, що логіка наразі саме така. Адже ніде не чути про плани компенсації втрачених чи неотриманих учнівством знань. Не чути про стратегію вирівнювання освітніх досягнень, прірва між якими ще більше поглибиться. Виправте мене, якщо це не так.
Пам’ятаєте, PISA показала, що діти з сільської місцевості на більш як 2 роки відстають у навчальних досягненнях від учнів звичайних міських шкіл? А що буде з цим показником, якщо врахувати, до прикладу, ось таку цьогорічну ситуацію – за даними з Івано-Франківської області близько 13 000 дітей, що проживають у гірській місцевості області, отримували завдання та матеріали по … смс, тому що доступу до нормального інтернету там нема.
Дивимось далі. Протягом осені 2020 чимало населених пунктів (на щастя) не потрапляли до червоних зон. Натомість місто Чернівці, на жаль, перебувало в червоній зоні з 31 серпня до 21 вересня та з 19 жовтня по 9 листопада, місто Бережани Тернопільської області – з 31 серпня по 12 жовтня та з 19 жовтня по 9 листопада, місто Суми – з 12 жовтня по 9 листопада і т. д і т. д.
Ті школи, що знаходились у червоній зоні, мусили переходити на повністю дистанційне навчання. Відповідно, якась кількість шкіл працювали дистанційно, тоді як решта працювали в очному режимі.
На жаль, по Україні поки що нема хороших досліджень по якості дистанційної освіти і впливу цього формату на освітні досягнення. Аналітики ж Світового банку припускають (і це лише за даними 2020 року), що залежно від сукупної тривалості жорсткого карантину і зачинених шкіл, реальні втрати навчального часу будуть дорівнювати від 0,3 до 0,9 років шкільного навчання.
Чи не час почати дискусію про те, що шкільне навчання протягом останнього року було далеко не про рівний доступ до освіти для всіх? І чи не варто почати спільно напрацьовувати варіанти рішень по компенсації втрачених знань?
Більше про це та про варіанти рішень міркували разом з Павлом Ковтонюком, Олександрою Бетлій, Наталією Рябцевою, Юрієм Джигиром міркували в огляді «Здоров’я та освіта: як пандемія COVID-19 вплинула на доступ до публічних послуг в Україні?».
Але й, окрім цього, хочеться почути від уряду відповідь на простіше питання: де порядки використання коштів на ключові освітні субвенції – НУШ, Спроможна школа, і особливо в нинішних умовах, на субвенцію боротьби з наслідками COVID-19 в освіті?
Нагадаю, що у Державному бюджеті 2021 є 1 мільярд грн на заходи з «боротьби з наслідками COVID-19 в освіті». На що підуть ці гроші (маски? лептопи? доплати педагогам? додаткові заняття?) ми досі не знаєм. Не знають місцеві органи влади, які ці кошти мають отримати і швидко почати використовувати за призначенням.
Уряд не те, що не затвердив порядок використання коштів. Станом на сьогодні проект порядку навіть не вийшов на погодження за межі МОН. Ставлю на те, що скажуть, що Мінфін поганий. Поряд з цим, області одна за іншою переходять в червону зону.
Оригінал
