Автор: Олег Охредько, эксперт, аналитик Центра гражданского образования «Альменда».
Освіта завжди була на передньому краю боротьби за державність, за відстоювання власної ідентичності. Для України це питання є в наші дні дуже гострим, і від того, як буде формуватися національна ідентичність, залежить не тільки сучасне, а й майбутнє української держави та українського суспільства.
Від самої появи людини та людського суспільства питання ідентичності стояло дуже гостро. Належність до роду чи племені, спорідненість із певним тотемом, мисливець чи землероб – еволюційний та революційний розвиток людського суспільства постійно ставив питання ідентичності. Подальше ускладнення людського суспільства, поява держав, націй і народностей ще більше загострило питання ідентичності.
Що ж таке ідентичність?
На сьогодні існує сотні визначень, наприклад: «Ідентичність (від лат. identicus – тотожність) – багатозначний життєвий і загальнонауковий термін, що виражає ідею постійності, тотожності, спадкоємності індивіда і його самосвідомості» або «Ідентичність – це невід’ємна характеристика людини, що виявляється у визнанні своєї унікальності, з одного боку, й відчутті приналежності до певної спільноти, з іншого».
З кожним кроком людського суспільства підхід до ідентичності ускладнювався. Це питання почали розглядати в різних площинах – національна та гендерна, громадянська та расова, психологічна та інші форми ідентичності визначали людину.
У наші часи, часи глобалізації та зникнення кордонів, часи інтернету без кордонів і швидкості, мобільності населення та міжнародної економіки, загальної екології та багатьох інших питань, які об’єднують людей, питання національної ідентичності знову з’явилося на порядку денному.
З одного боку час виникнення націй та народностей, кордонів сучасних держав завершився ще в минулому столітті, проте ці процеси так і не вирішили питання національної ідентичності в багатьох місцях світу – Каталонія в Іспанії, Шотландія в Британській державі, бельгійські проблеми, Корсика у Франції – цей перелік можна продовжувати і продовжувати. Питання національної ідентичності гостро стоїть і перед країнами, які перебувають у посттоталітарному просторі, в першу чергу – серед пострадянських країн – Прибалтика та Грузія, Молдова та Білорусь, Росія та Узбекистан.
Для української держави та українського суспільства питання національної ідентичності дається з великими труднощами, що в першу чергу пов’язано з тягарем радянської ментальності. Окрім того, величезну роль у формуванні української ідентичності відіграє сусідня держава – Росія, яка не залишає своїх імперських амбіцій.
Особливо це питання загострилося з початком нападу Російської Федерації на Україну та окупацією Криму у 2014 році. Це час переходу «гібридної» війни, яку вела Росія у ХХІ столітті проти України, у військову фазу. Тому в наші часи питання ідентичності в українському суспільстві можна порівняти з питаннями виживання українського суспільства, збереження української державності. І боротьба за збереження, а часто і формування національної ідентичності відбувається в усіх сферах.
Держава зазвичай зацікавлена у формуванні національної ідентичності і докладає для цього багато зусиль. Початок цих процесів розпочинається з дитинства, адже дитина ще не має стійких стереотипів і поглядів на ті чи інші події, у неї ще не сформувалися власні погляди. Якраз у цей період і закладаються основні лінії поведінки, певні загальноприйняті норми та багато інших речей, які формують ідентичність. У цьому бере участь усе оточення дитини – батьки та родичі, суспільство та держава. Проте тільки держава має стійкий план формування. І реалізація цього плану як раз і відбувається через шкільну освіту.
Питання національної ідентичності включають у розгляд певних історичних подій, які відбувалися на теренах сучасної держави (в межах сучасних кордонів) з урахуванням подій навколо. Тому питання формування національної української ідентичності неможливо без питань історичного минулого, пов’язаного з Кримом, з історією народів, які проживали на півострові. Особливо важливо це у зв’язку з окупацією півострова Росією. Не дарма історична шкільна освіта країни-окупанта намагається імплементувати історичні події на українській території в свою історію.
Для розуміння політики держави в плані формування національної ідентичності насамперед потрібно розглянути документи, які продукує держава в цій сфері – закони та інші державні акти (концепції та положення, стандарти та листи й інше).
У шкільній освіті, яка охоплює найбільший період дитинства, одним з основних документів, через який можливо прослідкувати зміст державної політики, є шкільні програми. В Україні працює система, коли існує тільки одна програма, за допомогою якої вчитель або вчителька створюють власні, але не відхиляючись від державної.
Отже, були розглянуті основні програми суспільно-гуманітарного напрямку.
- Історія України. Всесвітня історія. 5–9 класи. Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів.
- Історія України. Всесвітня історія. 10–11 класи. Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів.
- Історія: Україна і світ. 10–11 класи. Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів.
- Громадянська освіта. Навчальна програма інтегрованого курсу для 10 класів загальноосвітніх навчальних закладів.
Контент аналіз і змістовий аналіз цих програм вказує на певні особливості.
- Тематика Криму присутня в програмах з історії України та Всесвітньої історії.
- Тематика Криму не згадується в матеріалах програми з Громадянської освіти.
- Пропорційність розподілу часу в програмах складно визначити, оскільки розкриття матеріалів програм в підручниках і посібниках дає можливість порушувати питання Криму в темах, у яких прямо не згадано питання історичних подій на півострові.
- Тематика Криму може розглядатися в підручниках і посібниках з Громадянської освіти в багатьох темах.
- Асиметрично виглядає наявність тематики, пов’язаної з Кримським півостровом в програмах 10–11 класів (кількість звернень до тематики Криму в Програмах історії України та Всесвітньої історії суттєво більше, аніж у Програмі інтегрованого курсу «Історія Україна і світ»).
- У Програмах практично не прослідковується імплементація тематик, пов’язаних з Кримом, у тематики загальноукраїнської історії, у тому числі в релігійних та культурних питаннях.
Підсумовуючи, потрібно зазначити, що в Навчальних Програмах з історії приділяється певна увага тематиці Криму, але разом з тим відсутня пропорційність та послідовність і мабуть потрібно розраховувати, що кримська тематика буде розкрита в підручниках. Окрім того потрібно звернути увагу на необхідність імплементації тематики окупації Криму Росією до Програми з громадянської освіти.
