Пропонуємо онлайн-добірку найкращих поезій видатного українського поета Павла Тичини (1891–1967) для самостійного читання, вивчення напамʼять, підготовки до уроків та позакласних заходів. Вірші можна завантажити та роздрукувати для зручного читання.
«Князь української поезії», «найбільший поет слов’янського світу», «поет світового масштабу», «поет, без сумніву й перебільшення, геніальний», «поет-академік», «дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа», «поет, який віддав половину свого життя високій поезії, а половину – нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням» – усі ці означення – про Павла Тичину, зірка поезії якого яскраво засяяла в сузір’ї світової літератури ХХ століття.
В історію української літератури він увійшов як поет-новатор, який збагатив лексику, ритміку, музично-зображальні можливості української поезії, виробив власний поетичний стиль, що отримав власну назву – «кларнетизм».
У 1906 році п’ятнадцятирічний Павло Тичина написав свій перший поетичний твір – «Синє небо закрилося...», створений з приводу смерті батька. А в 1912 році в журналі «Літературно-науковий вісник» вперше було надруковано його поезію «Ви знаєте, як липа шелестить…».
Перша збірка віршів Павла Тичини – «Сонячні кларнети», що побачила світ у 1918 році, відразу стала видатним явищем не лише в українській літературі, але й у європейській поезії.
«Ніколи не забуду, – пригадував сучасник Павла Григоровича, поет-академік і енциклопедист Микола Бажан, – тієї безсонної ночі, коли мій друг приніс книжечку з рясними соняшниками на обкладинці. Ми з ним сиділи в лісі при багатті... і читали, і п’яніли, і кричали з радості, насолоджуючись красою українського слова, яке з такою, не чуваною нами досі, музичністю грало, співало, бриніло, гриміло, лилося зі сторінок незабутньої тієї книги...». «Сонячні кларнети» за життя Тичини перевидавали 4 рази. Останній – у 1925 році.
Ритміка віршів, що ввійшли в цю збірку, побудова речень у поетичних рядках та їхнє інтонаційне звучання, несподівані порівняння та асоціації, милозвучність у доборі образних слів і нове словотворення надавали поетичному голосу Тичини силу і красу оркестрового звучання. У ньому поєднувалося в триєдине: рух-ритм, царство барв, звуків і почуттів. І десь «на дні серця» поета народжувалися такі шедеври, як вірші з циклів «Пастелі» та «Енгармонійне», поезії «Блакить мою душу обвіяла», «Квітчастий луг і дощик золотий», «О панно Інно, панно Інно!» та інші.
Олексій Довгий – український поет, перекладач і літературний критик так сказав про феномен молодого Тичини: «Це був справді небесний поет. Здавалося, він не ходив по землі, а літав понад нею. Літав, торкаючись зором, душею, серцем всього сущого на ній».
У наступних книгах – «Плуг» (1920), з насиченим символікою вступним віршем «Вітер. Не вітер – буря!», що дає філософський ключ до всієї збірки, віршами в прозі «Замість сонетів і октав» (1920), «В космічному оркестрі» (1921) Тичина намагався зберегти свою позицію незалежного поета-новатора і імпресіоніста, проте в них вже зримо намічаються тенденції до реалістичного змалювання сучасності й відтворення конкретних історичних подій.
Романтика революції й сподівання на відродження країни і волі почали переплітатися з жахливим усвідомленням того, що «всі шляхи в крові». Про це свідчать такі класичні твори, як «На майдані», «Як упав же він з коня…», «Сійте», цикл віршів «Ронделі», «Псалом залізу», «Скорботна мати», поема «Золотий гомін» та інші, що стали зразками нової революційної поезії, політичної і філософської лірики у творчості Тичини й принесли йому славу «співця нового дня».
Сталінській терор 1930-х років, ув’язнення, розстріл і самогубство письменників з кола друзів та знайомих поета змусили Тичину капітулювати перед насильством і видати низку таких «партійно витриманих» збірок, як «Чернігів» (1931) і «Партія веде» (1934).
Варто сказати, що вірш, який дав назву збірці «Партія веде», був написаний у 1933 році не на замовлення влади. Співробітники Музею Павла Тичини розповідають про такий факт: «За дорученням ЦК, газета «Правда» повинна була випустити свіжий номер, аби показати, як гарно і щасливо живеться в Українській Республіці, що насправді потерпала від голоду. З цією метою восени 1933 року редакція відправила свого кореспондента Семена Гершберга до Павла Тичини в Харків із дорученням привезти новий вірш… З невиданого у поета була тільки «Пісенька для піонерів». То Гершберг і привіз його до редакції. Прочитавши текст, головний редактор «Правди» Іван Боговий захоплено вигукнув: «Партія веде! – Одна назва чого варта!». У ЦК відреагували так само, і несподівано для самого автора 21 листопада 1933 року цей вірш був опублікований в газеті «Правда» мовою оригіналу.
У роки смертельної боротьби проти фашизму талант поета знову засяяв. На повний голос він проголосив: «Перемагать і жить!» (1942). Гнів і ненависть, ніжність і ліричність, філософська заглибленість у проблеми життя і смерті, наступальна сила слова – стали ознаками творчості П. Тичини тих літ, а філософська поема «Похорон друга» (1942), вірші «Весна» (1942), «Я утверждаюсь» (1943) – новою вершиною його творчих досягнень.
У повоєнні часи вийшли такі збірки: «Живи, живи, красуйся!», «І рости, і діяти» (1949), «Могутність нам дана» (1953), «На Переяславській Раді» (1954), «Ми – свідомість людства» (1957), «Дружбою ми здружені» (1958), «До молоді мій чистий голос» (1959), «Батьківщині могутній», «Зростай, пречудовий світе» (1960), «Комунізму далі видні» (1961), «Тополі арфи гнуть» (1963), «Срібної ночі» (1964), «Вірші» (1968) та інші.
У творчій спадщині поета, окрім великої кількості поетичних збірок – близько п'ятнадцяти поем. Найбільші з них залишилися незавершеними або частково втрачені. Недописаною залишилася велика за обсягом поема-симфонія «Сковорода», над якою автор працював понад двадцять років. Поема «Серафима Морачевська», яку Тичина присвятив своїй першій вчительці, теж незавершена...
Павло Тичина прожив 77 років. Були на його шляху і горе, і радість, високі духовні злети і болючі падіння, здобутки і втрати. Про все те можна прочитати в його численних поезіях, щоденникових записах та нотатках, у спогадах друзів-літераторів й дослідженнях науковців.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 24.05.2024