Під османською зверхністю практично припинився вільний розвиток сербської писемної культури, вся культурна діяльність на певний час зосередилася в рамках усної народної творчості, яка перетворилася на форму само-ідентифікації та самозбереження нації
Однією з причин виникнення такої ситуації було знищення соціальної бази існування культури, тобто освічених верств населення, в тому числі дворянства і вищого та середнього духовенства. Іншою - ліквідація культурних осередків і загальнонаціонального та локальних культурних середовищ.
Моральна сила, душевний ліризм і трагічність долі сербського народу проявилися в його багатій та різнобарвній народній поезії. Саме зі зразками такої поезії постали серби наприкінці XVIII - на початку XIX ст. перед очима освіченої Європи. Сербські народні пісні заведено поділяти на дві великі групи: епічні ("юнацькі") та ліричні ("жіночі"), що відрізнялися тематикою та художніми особливостями.
Серед епічних пісень виділяються чотири цикли: пісні про події до появи турків; пісні про діяння правителів з династії Неманичів; пісні, присвячені боротьбі проти турків; нарешті, пісні нового часу. Ліричні пісні розкривають побут народу, його менталітет.
Однією з найкращих і найвідоміших сербських епічних пісень є "Хасанагиниця". її в 1774 р. опублікував у своїй праці "Мандрівка по Далмації" А. Фортіс. Протягом наступних п'ятдесяти років "Хасанагиницю" перекладено основними європейськими мовами: німецькою (Гете, 1778 р.), англійською (В. Скотт, 1779 р.), французькою (Нодьє, 1821 р.).
Народна поезія стала важливою складовою у процесі становлення та розвитку сербської писемної літератури. В XVI - XVIII ст. цю літературу здебільшого репрезентували представники так званої "слов'яно-сербської школи": патріарх Паїсій, Захаріє Орфелін, Іоаким Вуїч та інші, серед яких особливо виділявся Иован Раїч (1726-1801), автор першої систематизованої історії південних слов'ян ("История разных славянских народов, найпаче болгар, хорватов и сербов"). Він у 1750-х роках навчався у Київській духовній академії.
Просвітництво у сербів пов'язане з ім'ям Досітея Обрадовича (1731-1811), котрий був останнім представником "слов'яно-сербської школи" й разом з тим започаткував новий етап у розвитку національного красного письменства, безпосередньо готуючи появу такої постаті, як Бук Караджич. "Живот и приключения", що описують власне життя Обрадовича, коментують і мотивують його думки та вчинки з позицій новонароджуваної просвітницької ідеології. Інший твір Обрадовича - "Совет здравого разума" - став немовби першим курсом практичної моралі для сербського народу.
З кінця XV ст., й особливо активно протягом XVI-XVII ст., розпочинається друкарство сербською мовою. З 1791 р. у Відні виходить перше періодичне видання сербською мовою - "Сербські новини". У 1792-1794 рр. їхнє місце посіли "Слов'яно-сербські відомості".
Література
Дата публикации: 30.08.2012