Мета, завдання соціальної діагностики як науки, навчальної дисципліни і технології соціально-педагогічної роботи. Принципи соціальної діагностики. Місце, роль і значення соціальної діагностики. Вимоги до професійного рівня соціального діагноста
1. Мета, завдання соціальної діагностики як науки, навчальної дисципліни і технології соціально-педагогічної роботи
Діагностика – вчення про методи і принципи розпізнання хвороби (явищ, особистості) і постановка діагнозу. Термін "діагностика" (від грецьк. diaghostikos - здатність розпізнавати) використовується в медицині для визначення процесу розпізнавання хвороби, встановлення діагнозу.
Соціальна діагностика – вивчення соціальних мотивів і причин поведінки особистості, групи та суспільства загалом; пошук соціальних детермінант процесів і явищ суспільного життя.
Поняття "соціальної діагностики" можна розуміти як:
Діагностика – загальний спосіб отримання вичерпної інформації про досліджуваний об’єкт чи процес. Значення діагностики в галузі соціальних відносин і процесів є аналогічним до "виявлення" характеру захворювання в медицині: якщо вчасно і правильно не визначені ознаки і причини виникнення захворювання, то не можна надіятися на позитивні напрямок лікування і результат. Неправильний діагноз не тільки знецінює зусилля лікарів, але й зводить до нуля шанси на виздоровлення хворого.
Усе викладене в галузі соматичного, тілесного здоров’я відноситься і до психічного. У тому числі й до виявлення рівня знань, інтелекту. Тому діагностика в соціальній роботі – дуже важлива діяльність, яка вимагає високої кваліфікації і технологічності.
Сутність соціального діагнозу полягає в точному визначенні причинно-наслідкових зв’язків, які є похідними умов життя клієнта соціального обслуговування. Соціальний діагноз передбачає збір інформації про клієнтів і умови їх життєдіяльності, а також її аналіз для розроблення програми соціальної допомоги.
Мета діагностики стану соціального об’єкта – встановлення соціального змісту факторів, які діють в економічній, психологічній, демографічній, правовій та інших сферах суспільного життя; встановлення достовірності інформації про нього і його оточення, прогнозування його можливих змін і впливу на інші соціальні об’єкти, а також вироблення рекомендацій для прийняття організаційних рішень, соціального проектування дій для надання соціальної допомоги.
Соціальна діагностика вирішує типові для неї завдання, до яких відноситься:
Отже, соціальна діагностика – це:
Існує широке і вузьке розуміння поняття "соціальної діагностики":
Соціальний діагноз має двоякий характер і стосується щодо:
Специфіка соціального діагнозу (ССД) полягає у наступному:
Вимоги до соціального діагнозу:
2. Принципи соціальної діагностики
Принцип об’єктивності – по-перше, соціальний педагог не повинен залежати від зовнішніх факторів; по-друге, соціальний педагог повинен протистояти впливу на результати власних незнань, аберації власного життєвого досвіду. Це може блокувати корекцію соціальної патології. Вплив таких факторів може негативно відобразитись як на зборі фактів, так і на їх інтерпретації.
Принцип верифікації соціальної інформації як встановлення її достовірності. Соціальна дійсність містить багато протиріч, поодиноких фактів і випадковостей. Тому, щоб формулювати на їх основі закономірності, необхідно перевірити емпіричні дані теорією, співставляти відомості, отримані з різних каналів.
Унаслідок цього необхідно застосовувати в діагностиці й принцип системності. Всі соціальні проблеми є полі-каузальними, тобто, їх зародження і розвиток визначається не однією, а декількома причинами. У зв’язку з цим для того, щоб визначити джерело і способи вирішення життєвої трудності клієнта, необхідно проаналізувати його мікро-соціальне середовище, сімейні взаємостосунки, мати уявлення про інтелектуальний рівень і особливості характеру клієнта, стан його здоров’я.
Специфічним принципом діагностики можна вважати і принцип клієнтоцентризму, тобто розгляду всіх сторін соціальної дійсності, всіх зв’язків соціальної ситуації з точки зору інтересів і прав клієнта. Інші соціальні інститути захищають інтереси держави і суспільства, їх окремих закладів або організацій. Соціальний працівник – інтереси клієнта (звичайно, якщо це не входить у конфлікт із законом) і з урахуванням такої позиції будує всю свою діяльність.
У реальній дійсності всі явища і процеси знаходяться в універсальному взаємозв'язку і взаємодії, тому важливим принципом діагностики є принцип причинної обумовленості.
Принцип комплексного підходу в соціальній діагностиці полягає в необхідності обліку і аналізу всіх умов і чинників, що спричинили або сприяють виникненню певного соціального явища.
Принцип конфіденційності - нерозголошення результатів соціального діагнозу без персональної згоди на це особи, яка виступала об’єктом дослідження.
Принцип наукової обґрунтованості передбачає, що результати аналізу повинні бути валідними і надійними.
Принцип ненанесення шкоди - діагностичні результати ні в якому випадку не повинні бути використані на шкоду людині, яка досліджувалась.
Принцип ефективності - не варто пропонувати людині рекомендації, які за наслідками діагнозу для неї не корисні, можуть призвести до небажаних або непередбачуваних наслідків.
3. Місце, роль і значення соціальної діагностики
Соціальна діагностика відноситься до найбільш загальних комплексних соціальних технологій, що використовується на всіх етапах соціальної роботи і соціального обслуговування.
Вивчення наукових досягнень і оволодіння навиками, які дозволяють займатися діагностичною діяльністю, відноситься до числа необхідних вмінь спеціалістів з соціальної роботи у будь-якої галузі діяльності. При проведенні діагностичних досліджень певна технологія звільняє дослідника від суб’єктивного підходу, відображає рівень компетентності спеціаліста й адекватно виражає конкретну соціальну ситуацію.
Практично соціальна діагностика використовується в різних сферах життєдіяльності людей. Спеціаліст соціальної роботи є автором або учасником прикладних психолого-педагогічних, соціологічних, економічних досліджень, займається консультуванням у вирішенні соціальних проблем, корекцією й реабілітацією, формами й методами терапевтичного впливу. Але частіше всього в діяльності соціального педагога діагностика виступає в якості вихідної, самостійної сфери діяльності. З соціальної діагностики стану клієнта повинні починатися і нею ж закінчуватися дії соціального працівника чи педагога.
Соціальна діагностика – необхідна стадія технологічного процесу, початок роботи в будь-якій сфері обслуговування, з будь-якою категорією осіб і будь-яким типом соціальних проблем. Вона ні особистісно, ні організаційно не відокремлена від інших етапів соціального втручання. Ні один соціальний педагог не займається тільки соціальною діагностикою, але кожний соціальний працівник одночасно з іншими обов’язками повинен виконувати функції соціального діагноста.
Реалістична оцінка і сформульований діагноз служать основою для ухвалення рішення, визначення стратегії і тактики діяльності.
Соціальна діагностика - це галузь соціальних знань, пов'язаних з розробкою методології і методики для точної оцінки властивостей, станів або рівня соціального розвитку, досягнутого індивідом або групою. Об'єктом діагностичної оцінки може виступати практично все — починаючи від відчуттів окремої людини, взаємодії людей, груп у певному соціумі - до аналізу соціальних інститутів, що впливають на розвиток людини або людства. Реалістична оцінка і діагноз служать основою для ухвалення рішень.
4. Вимоги до професійного рівня соціального діагноста
Суб’єкт соціального діагнозу – це спеціально підготовлений спеціаліст, позиція якого визначається значною мірою соціальним замовленням закладу соціального обслуговування. Орієнтиром для соціального педагога виступає той соціальний досвід, який в нього наявний, соціальні цінності, національна культура.
Соціальна діагностика - необхідна стадія технологічного процесу, початок роботи в будь-якій сфері обслуговування, з будь-якою категорією клієнтів і будь-яким типом соціальних проблем. Вона ні особово, ні організаційно не відокремлена від інших етапів соціального втручання. Жоден соціальний працівник не займається тільки соціальною діагностикою, але кожний соціальний працівник разом з іншими обов'язками повинен виконувати функції соціального діагноста. Можна тільки припустити, що різні люди проявляють різні здібності до цього різновиду соціальної діяльності, що зумовлює велику або меншу успішність їх навчання.
Відмінною рисою соціальної діагностики є і те, що вони визначаються не тільки знаннями, але і навичками. Їх вивчення не може ґрунтуватися тільки на засвоєнні теорії. Необхідні передача технологій, наставництво досвідчених спеціалістів, практичне навчання тих, які починають працювати.
Розроблення діагнозу визначає специфічне професійне середовище діяльності соціального працівника. Вирішуються не тільки теоретичні, але й чисто практичні питання, що відносяться до орієнтації в професійній підготовці кадрів. Вони включають в себе:
У процесі професійного відбору соціальних працівників широко використовуються спеціальні профорієнтаційні методики або спеціальна інтерпретація психологічних методик.
Література
Дата публикации: 25.05.2012