Суть стимулювання праці. Класифікація стимулювання. Стимулювання і соціальний контроль
Стимулювання праці – це метод впливу на трудову поведінку робітника через мотивацію.
Стимулювання праці – це цілеспрямований чи нецілеспрямований вплив на людини або групу людей з цілю підтримання певних характеристик її трудової поведінки, перш за все трудової активності.
Стимулювання праці базується головним чином на матеріальних засобах винагороди, заохочення і санкції, в якості яких виступає зарплата.
Теорію стимулювання праці можна звести до вирішення двох взаємопов’язаних завдань:
Трудова діяльність, як і всяка активність характеризується цілим рядом ціннісних аспектів, які і виступають конкретними цілями стимулювання праці, утворюючи його структуру.
З точки зору даної структури розрізняють не диференціальну а диференційований аспект стимулювання.
Зміст. значимість оплати як стимулу знижується, замінюючись значимістю творчого мотиву.
Жорстке та ліберальне стимулювання. Жорстке – базується на примушуючи людину до затрат зусиль. Механізмом процесу є орієнтація на деякі ціннісний мінімум тобто страхне отримання, не досягнення ціннісного мінімуму (заробітної плати).
Ліберальне – базується на протиснені людини до затрат зусиль, механізмом притягнення є орієнтація людини на деякий ціннісний максимум, тобто можливість утримання максимальних цінностей.
Для розмежування жорстокого та ліберального стимулювання в багатогранних фактах діяльності людини служать такі критерії:
Оплата за формальні та трудові зусилля, оплата за кінцевий результат, оплата за реалізацію результату, жорсткість зростає.
Індивідуальна чи сукупна форма оплати праці.
Індивідуальна – це жорстка.
Сукупна – це ліберальна.
Оплата праці з наявністю чи відсутністю компонентів соціального захисту.
Наявність соціального захисту – це ліберальна.
Самостійна чи наймана праця.
Самостійна – це ліберальна.
Актуальні та перспективні стимули
Актуальне – пов’язане із значенням оплати праці як джерела повсякденного існування.
Перспективне – направлення на задоволення більш глибших інстинктів власності.
Прогресивний стимул проявляється у тому, що:
Все це сприяє налаштуванню людини на більш високу винагороду.
Потреба у підвищенні стимулу природна для всіх випадків трудової активності в умовах, що наближує до нормативних або незвичних.
Регресивне стимулювання базується на спадаючій мірі стимулу, оскільки у часі відбувається адаптація до самої трудової активності.
Регулярне ставлення проявляється в тому, що:
Диференційований ефект. Цілі відносин незалежності, самостійно один і той же стимул впливає на багато аспектів праці, але в різній мірі та з різними результатами.
Диференційований ефект стимулювання виражається наприклад у таких проблемних ситуаціях:
При пропорційному стимулюванні активність базується на постійній мірі стимулу, яка першо-початково визначена і прийнята як нормальна, задовільняюча. Зміна затрат зусиль у плані їх тривалості та інтенсивності передбачає пропорційну зміну міри стимулу.
Прогресивне стимулювання – однакові затрати трудових зусиль у часі, передбачають все більшу міру стимулу, оскільки відбувається адаптація до самого стимулу, влади, соціального росту, стабільності.
Соціальний контроль – механізм саморегуляції у соціальних системах (група трудової організації) здійснюючий її нормативного (морального, адміністративного…) регулювання поведінки людей.
Контроль необхідний в матеріальному стимулюванні праці, він є обов’язковим елементом стимулюючої ситуації.
В кінцевому підсумку стимулює не сама оплата, а ймовірність її отримання, яка і визначається контролем.
Дата публикации: 29.04.2012