Виконавська частина дії, особливо трудової, включає рухи людського організму, що безпосередньо впливають на предмет праці через знаряддя праці
І. М. Сєченов, розглядаючи природу довільних рухів, наголошував на тому, що хотіння (потреба) тоді буде мотивом або ціллю, а рухи — дією, або способом досягнення цілі, якщо рух усвідомлюється як засіб задоволення хотіння. Дія, у якій об'єднуються чуттєвий і руховий компоненти, називається психомоторною дією, або психомоторикою.
У руховій активності людини можна виділити чотири рівні:
К. К. Платонов, досліджуючи психомоторику людини у трудовій діяльності, дійшов висновку, що зв'язок сприймання і відповіді-руху може здійснюватися в різних формах, а саме:
Сенсомоторика — це процес, у якому відображений зв'язок психіки з мускульним рухом. Проте не кожен мускульний рух людини, наприклад, тремтіння від холоду або «клювання носом» того, хто засинає сидячи, є сенсомоторикою. Але всякий робочий рух, тобто рух, що входить у процес праці як засіб її існування, завжди становить вияв психомоторики.
Трудова діяльність реалізується внаслідок виконання дій різної складності й призначення. Трудові дії виражаються в рухах, які характеризуються силою, швидкістю, тривалістю, точністю, ритмічністю, координованістю. Робочі рухи поділяються на:
Структуру побудови робочого руху визначають три взаємопов'язані фактори — фізіологічний, психологічний і механічний.
Фізіологічні механізми побудови рухів пов'язані з діяльністю спеціальних відділів кори головного мозку. Важливу функцію тут виконують «канали» зворотного зв'язку, інформація яких є основою оцінки та координації перебігу й результатів рухів. Психофізіологічні механізми координації та побудови рухів відіграють надзвичайно важливу роль у професійному навчанні. Для навчання швидких і точних рухів, що складають трудові дії, необхідно створювати умови, які забезпечують швидку й точну оцінку результатів дій тих, хто навчається.
Психологічні механізми забезпечують цільову оцінку й опосередкованість регуляції рухів. Рухам як компонентам операдіонального складу сенсомоторних дій притаманні доцільність, адекватність (відповідність ситуації й стану об'єкта діяльності), поліефекторність (можливість виконання однієї Й тієї ж дії за допомогою психомоторних компонентів), узгодженість (просторово-часова), підпорядкованість (з іншими учасниками діяльності).
Механічні характеристики робочого руху визначаються шляхом, який здійснює кінцівка (рука, нога) в просторі, тобто траєкторією, в якій розрізняють форму, напрямок та обсяг руху; швидкістю — величиною шляху, що припадає на одиницю часу (рухи можуть бути рівномірними, рівномірно-прискореними, рівномірно-сповільненими, нерівномірно-прискореними і нерівномірно-сповільненими); темпом — І частотою повторення циклів однакових рухів; силою, тобто створюваним тиском або тягою.
В експериментальних дослідженнях психомоторики людини одним із головних показників її розвитку та функціональних особливостей є тремор — мимовільні ритмічні мускульні коливання, котрі викликають коливальні рухи кінцівок, тулуба; найчастіше простежується тремор пальців рук, голови, повік. Н. А. Розе в дослідженнях тремору розглядає його у двох самостійних зрізах: 1) тремор як показник ступеня координації рухів; застосовуються різні варіанти методик вимірювання статичного і динамічного тремору з метою визначення точності, координованості рухів у просторі і часі; 2) тремор як регулятор тривалості й успішності виконання руху; за всієї важливості цієї функції тремору вона ще недостатньо досліджена; наявні дані дають змогу стверджувати, що регулятивна функція тремору є по суті енергетичною; це підтверджується виявленими високозначущими кореляційними зв'язками низькочастотного тремору з диханням і кровообігом. Існує припущення (В. С. Гурфінкель, Я. М. Коц, М. П. Шік, К. П. Іванов), що частотний компонент присутній і в самій мускульній активності.
Вивчення розвитку рухової сфери людини показало, що:
Однак за всієї мінливості та варіативності показників тремору в досліджуваних різних вікових груп «підтвердився факт певної індивідуальної сталості тремору, який визначає індивідуально-типові особливості кожного досліджуваного, а також віково-статеві та деякі професійні особливості тремору» (Н. А Розе, 1985).
Професійна майстерність включає як особистісні, так і психофізіологічні, психомоторні властивості людини. У становленні майстерності органічно пов'язані когнітивна, регулятивна та сенсомоторна сфери індивіда. Суттєву роль у і забезпеченні успішності трудової діяльності відіграють загальні трудові й спеціальні навички, основу яких становлять перцептивні, інтелектуальні та сенсомоторні.
Дата публикации: 27.09.2010