У рефераті подано відомості про головні напрямки дослідження психологічної готовності до діяльності фахівця в системі ступеневої вищої освіти
Поняття "психологічна готовність до діяльності" було введено М. І. Дьяченко та Л. А. Кандибович в 1976 році в дослідженнях з інженерної психології та психології праці. Основним аргументом для введення даного поняття стала необхідність виділення із сукупності чинників, що зумовлюють продуктивність діяльності, психологічного компонента, який за певних умов відіграє вирішальну роль в опануванні тим чи іншим видом діяльності. Автори зазначають, що готовність як передумова для виконання будь-якої діяльності є водночас і її результатом.
У відповідності із змістом і конкретними завданнями, які розв'язуються суб'єктом трудової діяльності, готовність поділяється на ситуативну, що детермінується відповідними психічними станами, і сталу, що відзначається стабільними властивостями (особливостями) особистості. Фактори, що зумовлюють залежність ефективності діяльності від довготривалої, фіксованої готовності, стали предметом дослідження більшості фахівців. Введення в психологію поняття готовності пов'язувалося з необхідністю визначення рівня можливостей людини до ефективного здійснення того чи іншого виду трудової діяльності.
Найбільш розроблене поняття готовності в галузі педагогічної психології, а саме при розкритті проблеми вдосконалення процесу вузівської (О. А. Абдуліна, Л. В. Долинська, Ю. Г. Долинська, В. А. Крутецький, Н. В. Кузьміна, О. І. Мешко, О. Н. Кулюткін, Д. Ф. Ніколенко, В. О. Сластьонін, Т. С. Яценко), довузівської (М. Д. Белей, П. П. Горностай, М. В. Левченко), післявузівської (О. Г. Мороз, Т. С. Полякова, Т. Д. Щербан) підготовки педагогічних кадрів, профдіагностики і профвідбору до педагогічної професії (К. В. Вербова, Г. В. Парамей, Г. К. Радчук).
У ряді наукових досліджень готовність розглядається як інтегральне особистісне утворення. В науковій літературі вона має різні назви: загальна (А. О. Деркач, А. А. Ісаєв, Є. С. Романова); довготривала готовність (М. І. Дьяченко, Л. А. Кандибович, М. Д. Левітов); підготовленість (В. А. Крутецький, М. В. Левченко, С. Д. Максименко, О. Г. Мороз, А. Ц. Пуні, Т. Д. Щербан, ін.).
Готовність як підготовленість, - такий ракурс проблеми простежується також у роботах М. І. Дьяченка, Л. А. Кандибович, О. В. Киричука, Є. Г. Козлова, С. Д. Максименка, А. Ц. Пуні, С. В. Терещука, Т. Д. Щербань, ін..
Готовність розглядається даними науковцями в безпосередньому зв'язку з формуванням, розвитком і вдосконаленням психічних процесів, станів, якостей особистості, необхідних для успішного виконання діяльності.
Є декілька головних напрямів у вирішенні питання про характерологічні особливості готовності до професійної діяльності:
У ряді досліджень готовність постає у двох формах:
Цей феномен вони розглядають з двох позицій: психічний стан (тимчасова, або ситуативна готовність) і як характеристика особистості (довготривала або загальна).
Тимчасова готовність - це актуалізація, пристосування всіх сил, створення психологічних можливостей для успішних дій в даний момент.
Довготривала готовність - це набуті установки, знання, навички, вміння, досвід, якості і мотиви діяльності. Єдність і взаємозалежність цих видів готовності полягає в тому, що дієвість довготривалої готовності визначається її функціональним вістрям - тимчасовою готовністю. Виникнення ж тимчасової готовності як стану визначається довготривалою готовністю і може включати в себе її елементи. (Ф. Д. Горбов, М. Д. Левітов, Л. С. Нерсесян, В. Н. Пушкін, ін.).
М. І. Дьяченко і Л. А. Кандибович стверджують, що в процесі трудової діяльності проявляються як стійкі особистісні особливості людини (переконання, погляди, риси характеру і т. п.), так і ситуативні психічні стани, пов'язані з трудовим процесом (спостережливість, зібраність, задоволення ін.).
Стан готовності - це "налаштування", активізація і підтасування можливостей особистості для успішних дій в даний момент; внутрішня налаштованість особистості на належну поведінку при виконанні учбових і т Було показано, що досягнення бажаної продуктивності діяльності відбувалося переважно за рахунок психологічної готовності особистості трудових завдань: установка на активні і цілеспрямовані дії.
Дослідження проблеми психологічної готовності набули широкого розмаху з середини 80-тих років. Досліджувались такі напрямки, як управління (проблема лідерства), між групові та інтергрупові стосунки (проблема комунікабельності-деструктивності), проблеми готовності людини до роботи в нових умовах, тощо. А. Д. Ганюшкін розглядає декілька рівнів стану психічної готовності до змагань;
Серед власне професійних якостей автор вважає за можливе виділити ті, що мають, на її погляд, універсальний характер: відповідність, самоконтроль, стривоженість, емоційна стійкість, схильність до ризику, тощо. Далі дослідниця виділяє певні властивості, притаманні, зокрема, представникам соціологічних професій (психологу, актору, педагогу, тощо). Водночас автор підсумовує, що "... величезна кількість можливих сполучень, варіаційних рис, які виділяються, робить неможливим дослідження особистості і її індивідуального становлення поза упорядкуванням їх у багаторівневу структуру особистості професіонала"
На думку В. А. Крутецького, готовність є синтезом особливостей особистості, які визначають її здатність до діяльності. Серед цих особливостей він виділяє активне, позитивне відношення до діяльності, здатність займатися нею; ряд характерологічних рис і стійкі інтелектуальні почуття; наявність під час діяльності сприятливих для її виконання психічних станів; певний фонд знань, вмінь, навичок у відповідній галузі; певні психологічні особливості в сенсорній і розумових сферах, що відповідають вимогам даної діяльності.
Аналізуючи готовність до педагогічної праці, В. А. Сластьонін стверджує, що вона включає також емоційну стійкість, що забезпечує витримку і само-витримку; професійно-педагогічне мислення, тобто таке мислення, яке дозволяє проникати в причинно-наслідкові зв'язки педагогічного процесу, аналізувати свою діяльність, відшукувати наукове пояснення успіхів і невдач, передбачити результати роботи.
О. Г. Асмолов визначив місце і функції внутрішньої установки в структурі діяльності суб'єкта. Він розробив теорію ієрархічної природи установки як механізму стабілізації діяльності. У відповідності із об'єктивними факторами у ситуації діяльності (мотиви, мета та умови здійснення дії) і змістом, який відкривається при вивченні діяльності у плані свідомості, виділяються чотири рівні установочної регуляції діяльності людини: рівні змістової, цільової і операційної установки і рівень психофізіологічних механізмів-реалізаторів установки в діяльності. На якому б рівні і в яких би своєрідних формах не проявлялась установка, її головною функцією є те, що вона визначає стійкий, послідовний, цілеспрямований характер протікання діяльності, виступає як механізм стабілізації діяльності, який дозволяє зберегти спрямованість дій у ситуаціях, що змінюються.
Є. С. Романова розглядає готовність до професійної діяльності на двох рівнях:
На її думку, говорячи про готовність в ракурсі професійної підготовки спеціаліста, необхідно врахувати і профпридатність суб'єкта професійної діяльності, його спрямованість, професійну підготовленість, його психічні стани. Профпридатність передбачає оцінку рівня розвитку психічних функцій і професійних здібностей, доповнення їх спеціальними знаннями і особистим досвідом разом з розвитком загальної системи регуляції діяльності, формуванням систем цінностей; дозволяє говорити про підготовленість професіонала; сформованість систем мотивації і управління психічним станом приводить до оцінки готовності професіонала до виконання конкретного і професійного завдання.
М. В. Левченко дотримується думки, що готовність до навчання та трудової діяльності містять в собі дві сторони: психологічну готовність та підготовленість.
Психологічна готовність включає в себе:
Підготовленість включає в себе:
На думку Л. В. Кондрашової, професійна готовність передбачає високий рівень виконання професійних дій, яких не можливий без певного рівня сформованості морально-психологічної готовності випускників вищої школи. Без певного рівня розвитку морально-психологічної готовності неможливо досягти якісних змін в професійній готовності спеціаліста, забезпечити творче виконання ним своїх професійних функцій і обов'язків.
Моральний і психологічний аспекти розглядаються автором у тісному взаємозв'язку. Моральна сторона цього поняття характеризується комплексом якостей особистості, серед яких важливе місце займають: громадянськість, потреба працювати з повною віддачею сил на благо суспільства, почуття обов'язку, відповідальність, самостійність, наполегливість в досягненні поставлених завдань і мети, творче виконання професійних функцій, психологічний аспект готовності передбачає усвідомлення специфіки обраної професії, і особистісної придатності до виконання її функцій, намагання як найкраще оволодіти нею. У дослідженнях готовності до того, чи іншого виду діяльності обов'язково має місце структурний аналіз самої діяльності.
Стосовно до навчально-творчої діяльності В. Г. Андрєєв виділив такі компоненти "блоки" творчих здібностей особистості студента:
Джерела
Дата публикации: 03.04.2012