Персоналістична психологія зосередила свої зусилля на вивченні особистості та її внутрішньої будови
Для В. Штерна (1871-1938) "психологія є наукою про особистість (Person), яка переживання, кожне з яких тлумачиться в термінах своєї власної матриці". Людська особистість, згідно зі В. Штерном, створює вищий спосіб життя. А її акти психофізично нейтральні – не є психічними, ні фізичними.
Вищий спосіб або модальність життя за В. Штерном, має три рівні:
Стрижень особистості – в характері людини, який визначається її рисами, що мають сталі і цілеспрямовані акти.
І. Шпрангер (1882-1963) назвав свою психологію особистості структурною і дійшов висновку, що її спрямованість і самобутність визначається тими цілями і духовними цінностями до яких особистість прагне. Разом з тим, цілі і цінності залежать від суспільства, у якому живе і діє особистість, областей духовної культури. Визначення шести галузей культури у суспільстві, дало підставу для класифікації особистостей.
Серед шести головних духовних сфер суспільства Е. Штерн виділяє: науку, естетику, економіку, релігію, політику, взаємини з іншими людьми. І відповідно їм називає шість типів особистостей: теоретична особистість, естетична, економічна, релігійна, політична тощо.
До персоналістичних напрямів психології належать:
Слід зазначити, що основним предметом дослідження персонологів – психічно здорові, зрілі і творче обдаровані представники людства. Головна їх відзнака від інших людей – безперервний розвиток і активне ставлення до світу, що їх оточує.
У структурі особистості Г. Олпорт розрізняє центральну мотиваційно-спонукальні сферу, яка складається з двох рівнів активності: мотивації нужди і вищих мотивів – прагнень до розвитку. Отже, пошук постійної напруги, опору рівновазі, гомеостазу – характерні риси мотивів розвитку. Мотиви розвитку породжують спрямовану на майбутнє систему цілей, реалізація яких вимагає і забезпечує розвиток нових можливостей людини.
Отже, особистість – процес безперервного становлення людини, спрямованість на майбутнє. А саме: формування нових мотивів є процесом перетворення засобів діяльності і її цілі і мотиви. Якраз у механізмі перебігу мотивів на засоби тієї ж діяльності – умова саморозвитку людини.
А. Маслоу доводить, що соціальність людини міститься у самі її природі, що люди мають потреби у спілкуванні, любові, повазі, співпричетності, які наділені природою формами "інстинктоподібністі". Тобто, потреби суто "гуманоїдні". До числа базальних потреба відносяться: фізіологічні потяги, потреби у безпеці і захисті, любові, повазі і само-актуалізації людини. Незадоволення базальних потреб викликає хвороби: неврози і психози.
Над рівнем базальних надбудовуються мета-мотиваційний рівень – потреби в істині, добрі і красі, справедливості, єдності. Але потреби само-актуалізації, на думку А. Маслоу, починають функціонувати лише після того, коли задоволені всі інші потреби.
Вивчення творчих особистостей дало підстави для важливого висновку: серед різноманітних властивостей людей, схильних до "само-актуалізації" провідною є установка на концентрацію уваги не на власній персоні, не на вузькоіндивідуальних інтересах, а на високих суспільних цілях. Цим людям властиві почуття вини, тривоги, але їх турбує не власна доля. Зовнішня свобода для них менш важлива, ніж внутрішня.
Центральна ідея концепції К. Роджерса полягає в співвідношенні:
Розбіжності між цими уявлення стають чинниками неврозів і страждань людини. Вони переживали турбування, почуття тривоги, уразливості, яке ставало тим болючішим, чим більше назрівала потреба змінити на краще думку про себе.
Психотерапевтична процедура, запропонована К. Роджерсом, спрямована на те, щоб:
А щоб піднятися людині ще вище, треба їй усвідомити свої достоїнства і вади, "прийняла" їх як належне і почала працювати над собою.
К. Роджерс, вивчаючи розбіжності дійсних можливостей, бажань і почуттів і його "ідеального я", назвав цей стан "умовою престижу". Це – відповідність громадської оцінки, суспільної вагомості особистості.
Дата публикации: 12.02.2012