Предмет психології сьогодні. Реферат

Психологічне пізнання вивчає психіку людини, її індивідуальний світ, взятий у психологічних закономірностях його виникнення, розвитку, прояву, функціонування та згасання

Психічна діяльність здійснюється за допомогою спеціальних фізіологічних механізмів. Одні з них забезпечують сприйняття впливів зовнішнього світу та власного організму, інші - перетворюють їх в нервові імпульси, треті - передають ці імпульси в центральну нервову систему, четверті - планують і регулюють поведінку, п’яті - приводять в дію м’язи, шості - формують емоційний окрас поведінки тощо. Вся ця складна робота забезпечує активну орієнтацію організму в середовищі та вирішення проблем життєдіяльності.

Нервова система - це сітка взаємопов’язаних нервових клітин та волокон, які забезпечують взаємодію людини з оточуючим середовищем. Вона складається з центральної (ЦНС) та вегетативної нервової системи (рис. 1)

Рис. 1. Структура нервової системи

Нервова система функціонує як єдине ціле. Її основним елементом є нейрон (рис. 2). Частина нейронів проводить збудження шляхом "рецептор → ЦНС", інша частина - "ЦНС → ефектор", але більшість їх здійснює зв’язок між різними пунктами самої ЦНС.

Рецептори - це нервові клітини, які сприймають сигнали зовнішнього і внутрішнього середовища та трансформують їх в нервове збудження.

Ефектори - клітини, які виконують "команди" ЦНС та регулюють роботу м’язів чи секрецію різних залоз.

Спинний мозок поділяється на 4 відділи:

• шийний,
• грудний,
• крижневий,
• кресцевий та на сегменти (31-33 сегм.).

Міститься він усередині хребетного стовпа. Продовженням спинного мозку в черепі є продовгуватий мозок. У спинному мозку знаходяться пучки нервових волокон: одні передають збудження до головного мозку, інші - до м’язів, шкіри, слизової. Спинний мозок координує діяльність безумовних рефлексів, регулює рухи м’язів.

Розглянемо будову центральної нервової системи, яка включає спинний і головний мозок (рис. 3).

Рис. 2. Нервова клітина (нейрон); дендрит - сприймає збудження; аксон - передає збудження іншим нейронам

Рис. 3. Схема центральної нервової системи:

• І - півкулі головного мозку;
• ІІ - проміжний мозок;
• ІІІ - середній мозок;
• ІV - задній мозок;
• V - продовгуватий мозок;
• VI - мозочок;
• VII - спинний мозок.

Головний мозок знаходиться всередині черепа. Він складається зі стволу та великого мозку. Останній поділяється великою щілиною на дві півкулі: праву та ліву. Основну масу великих півкуль складають підкоркові ядра, а також підкоркова біла речовина. Великі півкулі вкриті шаром сірої речовини - кори головного мозку. У стволі головного мозку містяться проміжний мозок, середній мозок, задній мозок, мозочок.

Важливою мозковою структурою є ретикулярна формація (РФ) - сукупність нейронів та їх відростків (сітка), які знаходяться в центральних відділах стволу, середнього мозку. Функція РФ: прийом усіх без винятку імпульсів, фільтрація отриманої інформації, передача імпульсів у всі зони мозку. РФ - генератор енергії, що підтримує тонус головного мозку.

У головному мозку знаходяться центри, що регулюють дихання, серцеву діяльність, діяльність кровоносних судин (продовгуватий мозок), керують положенням та координацією тіла в просторі, відповідають за орієнтовні рефлекси на світло, звук тощо (середній та продовгуватий мозок), координують довільні рухи, відповідають за утримання рівноваги та пози (мозочок); центри збору збудження від всіх органів відчуттів, функціонування умовних рефлексів, прояву емоцій тощо (проміжний мозок). В залежності від того, яка частина головного мозку була уражена при інсульті, порушуються ті чи інші функції.

Усі відділи головного мозку взаємозв’язані і постають цілісною системою. Але в їх діяльності спостерігається чітка ієрархія (підпорядкування нижчих відділів мозку вищим, над якими домінують великі півкулі).

З лівою півкулею пов’язана аналітична функція сприйняття світу, здатність до логічного мислення, читання, рахунку. Права півкуля відповідає за образне сприйняття, просторову орієнтацію, художнє мислення, творчі прояви, продукування сновидінь. Різниця між півкулями визначається не стільки особливостями використання інформації (вербальна чи образна), скільки способами її організації, характером її переробки. Функціональна асиметрія головного мозку притаманна лише людині, передається спадково, але остаточно формується в процесі розвитку особистості.

Вся поверхня півкуль може бути поділена на декілька частин, які мають неоднакове функціональне значення. Так, аналіз та синтез зорових подразників відбувається у потиличній зоні кори, слухових - в скроневій, тактильних - в тім’яній, регуляція поведінки - в лобній.

Вегетативна нервова система знаходиться за межами спинного та головного мозку і регулює функціонування внутрішніх органів та обмін речовин організму. Волокна, які відходять від грудного відділу спинного мозку та інервують внутрішні органи, складають симпатичну нервову систему. Волокна, які відходять від головного мозку та нижчих відділів спинного мозку, входять до парасимпатичної нервової системи.

Центральна нервова система регулює діяльність вегетативної нервової системи, хоча ми не можемо свідомо керувати роботою внутрішніх органів та впливати на обмін речовин. Але відомі випадки, коли індійським йогам удавалося уповільнювати та прискорювати серцевий ритм, на довгий час затримувати дихання.

Згідно із сучасними поглядами нейропсихології (за А. Р. Лурія), функціональна організація мозку включає три основних блоки:

• І. Енергетичний - підтримує тонус кори, знаходиться у верхніх відділах ствола мозку. Джерело тонусу - притік інформації, яка поступає через дотикальні, слухові, зорові органи як із зовнішнього, так і внутрішнього середовища.
• ІІ. Блок прийому, переробки та зберігання інформації, яка поступає через дотикальні, слухові, зорові органи, включає задні відділи півкуль (тім’яний, потиличний, скроневий).
• ІІІ. Блок програмування, регуляції та контролю поведінки міститься в лобних відділах кори.

Рис. 4. Зображення мозку в розрізі показує

розташування доль кори головного мозку і їх функцій.

Усі ці блоки беруть участь у психічній діяльності людини та в регуляції поведінки, але той внесок, який робить кожний з блоків у поведінку, різний. Ураження кожного блоку приводить до неоднакових порушень психічної діяльності.

При порушенні функцій:

• І блоку → увага стає нестійкою, людина проявляє патологічно підвищену виснаженість, сонливість; вона може стати або байдужою, або стривоженою; порушується її здатність утримувати враження, організовувати потік думок;
• ІІ блоку → якщо ураженні тім’яні відділи кори, то порушується шкіряна чутливість та здатність розрізняти положення різних частин тіла та їх рухів, втрачається чутливість рухів; якщо уражена скронева зона, то порушується слух; якщо ж - потилична зона, то порушується процес отримання і переробки зорової інформації, в той час як тактильна та слухова інформація продовжує сприйматися без змін;
• ІІІ блоку → свідома, доцільна поведінка замінюється або імпульсивними реакціями на окремі враження, або ж інертними стереотипами, в яких доцільні дії підмінюються бездумним повтором рухів, які перестали спрямовуватися заданою метою. Людина перестає критично відноситися до результатів своїх дій, виправляти допущені помилки та контролювати правильність протікання власних актів.

Основний принцип функціональної організації людського мозку - жодне з його утворень не забезпечує повністю яку-небудь складну форму людської діяльності, але робить високо-специфічний внесок в організацію поведінки людини.

Психіка невідривна від функціонування мозку, який є важливою умовою її існування. Але мозок - це орган психічної діяльності, а не її джерело, бо розкриття руху нейрон-динамічних процесів не дає ще даних про те, що саме людина відчуває, сприймає, уявляє, про що і як вона думає, до чого прагне, які цілі ставить перед собою, якими інтересами, поглядами, переконаннями керується у своїй поведінці. А саме в цьому й виявляється специфіка психічного, його своєрідність. Мозок - матеріальний місток, що поєднує психіку з об’єктивним світом, він - лише умова виникнення психіки, її розвитку, а також її деградації, патології та інволюції на фінальних стадіях онтогенезу. Психічна діяльність має свою власну природу та свої закономірності і є вищим проявом психічної активності.

Традиційно до психічних явищ відносять психічні процеси:

• увагу,
• відчуття,
• сприйняття,
• мислення,
• пам’ять,
• уяву,
• мову.

Психічні стани:

• радість,
• депресію,
• бадьорість,
• сон,
• сум,
• натхнення тощо.

Психічні властивості:

• темперамент,
• характер,
• здібності,
• спрямованість тощо.

Деякі вчені додають до даної структури досвід особистості:

• знання,
• вміння,
• навички.

За допомогою одних психічних явищ людина пізнає навколишній світ (фізичний та соціальний), отримує інформацію про нього: уваги, відчуття, сприйняття, мислення, пам’яті, уяви, мови.

За допомогою інших - пристосовується до дійсності та регулює власну поведінку: темперамент, характер, воля, почуття, здібності.

Треті ж спонукають та спрямовують поведінку людини: потреби, потяги, мотиви, цінності, інтереси, ідеали, спрямованість. За допомогою психіки людина пристосовується до реальності, привласнює її здобутки та реалізує себе.

Психічні явища можуть існувати та діяти на свідомому рівні і на несвідомому. Емпірично свідомість виступає як непреривно-змінювальна сукупність чуттєвих та розумових образів, що безпосередньо виникають перед людиною в її внутрішньому досвіді та дають можливість їй прогнозувати поведінку.

Свідомий рівень пов’язаний:

• з моментом повного чи неповного знання про навколишній світ та самого себе. Це знання про явища реальності, про інших людей, про причини і наслідки власних дій, професійні знання, світоглядні уявлення, знання про місце і призначення у цьому світі, про психічні процеси, стани, властивості власної особистості тощо;
• з відношенням до оточуючого світу, яке проявляється в емоціях, почуттях, переживаннях.

Несвідомий рівень проявляється в тому, що людина не знає, не фіксує впливу та функціонування певного змісту психічного життя.

На несвідомому рівні можуть протікати та існувати:

• а) субсенсорне сприйняття - сприйняття того, що знаходиться нижче порогу відчуттів. Об’єкти, що сприймаються на цьому рівні, не дані у вигляді образу і не усвідомлюються людиною, але регулюють її поведінку. Коли на людину діяти звуком, частота якого лежить поза межами відчуттів, через деякий час у людини з’явиться втома та роздратування;
• б) тонка та важка інтелектуальна робота, яка потребує глибокого напруженого мислення, творчі наукові відкриття. Наприклад, російський вчений Менделєєв (періодична таблиця), німецький хімік Кекуле (формула бензолу), французький математик Пуанкаре та багато інших зобов’язані своїми відкриттями несподіваним "одкровенням" із несвідомого, будь-то сновидіння чи раптове осяяння;
• в) психічні стани - стан афекту, галюцинації, марення, сомнамбулізм, гіпнотичний стан;
• г) сновидіння;
• д) дії, які забезпечують безперешкодне виконання звичних поведінкових автоматизмів та стереотипів. Наприклад, коли діти вчаться писати, вони контролюють та усвідомлюють кожен рух власної руки. Потім ця дія закріплюється та переходить у навичку і не контролюється свідомістю;
• е) потяги та мотиви поведінки. З. Фрейд вважав, що людські дії, вчинки, які здаються на перший погляд випадковими, насправді обумовлені глибинними мотивами та переживаннями, які сама людина не усвідомлює (обмовки, описки, забування, поведінкові акти). З. Фрейд наводить такий приклад: в розмові з другом він хотів покепкувати з того, що декілька годин тому сказала дружина. Але не зміг цього зробити, бо безслідно забув її слова. Фрейд попросив дружину нагадати їх. Вважаючи себе людиною достатньо "злопам’ятною", таку амнезію він пояснює несвідомим бажанням оберігати дружину;
• є) внутрішні стандарти, норми, совість, ідеали;
• ж) психологічні захисти, які "захищають" наше "Я" від тривоги та допомагають зберегти самоповагу в ситуації загрози для "Я" ;
• з) неусвідомлені мовні, культурні, ідеологічні та інші міфи і соціальні норми, що визначають поведінку людей, які належать до однієї культури.

Усі прояви психічної діяльності на рівні функціонування

як свідомого, так і несвідомого протікають в особистості, і кожний прояв у своєму реальному перебігу залежить від неї.

Прояви на рівні свідомого перетворюються у регульовані дії, якими особистість оволодіває та спрямовує на вирішення завдань, що постають в її житті.

Прояви на рівні несвідомого полегшують і розвантажують роботу свідомості, захищають від тривоги, обумовлюють поведінку, мотиви якої важко пояснити, тощо. Особистість утворює основу, яка зсередини визначає трактування психіки людини в цілому. Кожен вид психічного перебігу робить свій внесок у багатство психічного життя.

Вивчаючи психологію та поведінку особистості, слід звернути увагу на взаємозв’язок між психічним, біологічним та соціальним. Тому важливо вивчати як біологічну організацію, будову та функціонування людини, так і роль соціального оточення, соціальних відносин у її розвитку та проявах.

У першому випадку виявляються та досліджуються біопсихічні властивості людини, що передаються спадково та з якими людина народжується (вік, стать, особливості конституції, нейрон-динамічна організація мозку, органічні потреби, психофізіологічні функції, задатки тощо) і вивчається, наскільки психічне визначається біологічним.

У другому випадку – психосоціальні властивості, які проявляються, розвиваються і формуються при взаємодії з соціальним оточенням (характер, воля, почуття, інтелект, здібності, спрямованість, соціальні ролі, функції тощо). Тобто, вивчається зв’язок між психічним та соціальним. Звичайно, цей поділ є умовний. Він необхідний для аналізу даної проблеми, людина ж завжди виступає у своїй цілісності, в єдності біологічного, психічного та соціального.

Методи психології. Отримання фактів у психології пов’язане

з певними труднощами. Людина не має перед собою прозорої та чіткої картини складної будови індивідуального світу з усіма його течіями, бурями та вибухами.

Ці труднощі пов’язані:

• зі скритістю процесів, які відбуваються у мозку;
• недоступністю прямого чуттєвого сприйняття психічного процесу, акту як сторонньому спостерігачу, так і носію цього процесу, акту;
• непредставленістю внутрішньої динаміки тих змін у станах органа-носія, який реалізує даний процес.

Методи, які використовуються у психологічному дослідженні, можна поділити на чотири групи:

1. Організаційні методи, за допомогою яких будується весь цикл дослідження. Вони включають:

• а) порівняльний,
• б) лонгітюдний,
• в) комплексний.

2. Емпіричні методи, за допомогою яких відбувається безпосереднє дослідження і збираються факти про прояви тих чи інших психічних явищ (табл. 1).

Таблиця 1. Емпіричні методи

Спостере- ження Самоспо- стереження

Експерементні методи: лабораторний, природний, психолого-педагогічний

Психодіагностичні методи: тести (стандартизовані та проективні); анкети, інтерв’ю, бесіди, соціометрія

Аналіз продуктивності діяльності: оцінка виконаних предметів, робіт, творів, професіографічні описи тощо

 

3. Методи обробки даних: кількісний (статистичний) та якісний (диференціація матеріалу за типами, групами, варіантами); опис випадків, які найбільш повно виражають типи та варіанти або є винятком чи порушенням загального правила.

4. Інтерпретаційні методи: генетичний (аналіз матеріалу в плані розвитку з виділенням окремих фаз, стадій, кризових моментів і т. п.) і структурний - встановлення структурних зв’язків між всіма характеристиками людини або особистості.

Література

1. Амосов Н. М. Разум, человек, общество, будущее. — К., 1994.
2. Грановская Р. М. Элементы практической психологии. — Л., 1994. — С. 256—270.
3. Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент. — Ч. 1. — К., 1999. — С. 171—186.
4. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: Основні положення. — К., 1999. — С. 5—11.
5. Платонов К. К. Система психологии и теория отражения. — М., 1982. — С. 23—29, 251—303.
6. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии: В 2 т. — М., 1989. — Т. 1. — С. 12—62, 175—190.

Дата публикации: 16.01.2012