Новаторські підходи до виховання дитини

Нині через намічений перехід від індустріального суспільства до інформаційного, до кожної людини висуваються все вищі запити і тому, природно, в педагогіці виникають принципово нові підходи і розробляються нові методи виховання дитини

Зрозуміло, що методики, застосовані в педагогічній науці - це зрозумілі і виправдані на практиці шляхи до отримання певного результату, досягнення поставленої мети. А мета вже, власне, визначається особливостями розвитку суспільства - тими новими якостями, яких суспільство потребує від нових своїх членів. А оскільки педагогіка саме й покликана формувати підростаюче покоління, то розвинути в ньому нові якості - завдання для педагогів.

В своєму короткому описі я хотів би повести мову про способи розвитку творчого мислення у дитини, запропоновані педагогом-новатором Борисом Павловичем Нікітіним.

Як уже велося в передмові, за останні кілька десятиліть значно зросли обсяги інформації, якими має оперувати кожен член суспільства, через це, очевидно, найважливіше тепер не просто ознайомити людину з певними фактами, знанням, продуктами людського духу, а навчити її мислити, структурувати інформацію і обирати її не хаотично, а цілеспрямовано. Ще дуже важливо розвивати в людини гнучкість розуму і дисципліну розумових процесів. Бо тільки тоді людина може відкрити щось нове, дотого незнане, якщо вона буде правдиво і критично підходити до кожної з ланок в своїх ланцюжках міркування.

За Нікітіним, в педагогічному процесі пропонується спиратися на кілька загальних направляючих засад, котрі відповідають тому, що написане вище і котрі я зараз спробую змалювати.

Загальні засади і підґрунтя

І так, дуже важлива і відповідальна справа для кожної сім’ї - це виростити і виховати дитину. Щоб уникнути помилок і потім не страждати від докорів сумління, треба, щоб батьки займалися вихованням своїх чад змалечку, якнайраніше, і головне, щоб самі батьки чітко розуміли: дитина має бути здоровою (а здоров’я від спорту, активного способу життя), творчою (бо такі вимоги часу і суспільства).

Перші роки життя - до 3 років (коли спостерігається рівновага між новонародженістю і дорослістю) - найцінніші для майбутнього розвитку і їх треба якнайбільше використовувати. Як пояснення до заклику виховувати дітей з наймолодшого віку, Нікітін посилається на так зване явище незворотного зниження можливостей ефективного розвитку здібностей - підтверджене роботами шведського нейробіолога Холгера Хідена. Воно полягає в тому, що на ранніх етапах життя мозок дитини дуже швидко розвивається і потребує відповідного живлення та стимуляції. Нейрони, що не мають одного з цих двох факторів, особливо стимулюючого “навчального середовища”, не можуть формувати між собою густої мережі волокнистих сполучень і стають нефункційноздатними.

Знову ж таки від себе хочу зауважити на згоду, що за спостереженнями фізіологів, центр мови і нейрони, що керують супінацією - пронацією правої руки (у лівші - лівої) в головному мозку людини розташовані поруч. Активація одного з центрів стимулююче діє на інший і відтак, - коли працює рука, - то розвивається мова, а мова вже - засіб до більш чіткої передачі думки. Тому то так і важливо, щоб малюк змалечку отримував багату, різноманітну навчальну інформацію зовні через органи чуття і через свободу (свобода Þ дії Þ внутрішня стимулююча інформація для мозку). Перші поштовхи до розвитку здібностей починаються з раннього плавання, гімнастики, повзання, ходіння і т.ін.

Тут ми розглянули концепцію раннього розвитку взагалі і, вочевидь, вона нерозривна з розвитком творчих здібностей, про які буде вестися, здавалось би, окремо, а, насправді, просто з іншого боку.

Кілька слів про розуміння того, що таке, власне, творчість і творчі здібності.

Нікітіни виховали семеро власних дітей і за 20 років практики встигли переконатись, що розвиток творчих здібностей дитини ніяк не даремна справа, а чи не найголовніша. В повсякденному житті людина на кожному кроці стикається з потребою діяти творчо, створювати щось нове, чого раніше не було. Для цього потрібні особливі властивості розуму - спостережливість, вміння порівнювати і аналізувати, комбінувати, знаходити зв’язки і залежності, закономірності і т.ін. Загалом, щоб не писати тут надто багато, то досить промовисто звучить вже те, що виконавча, механічна діяльність під силу тваринам, машинам, а творча - пріоритет людини.

Нікітін визначає сутність творчості в передбаченні результату правильно поставленого досліду, в створенні зусиллями думки робочої гіпотези, близької до дійсності. А від себе я хотів би визначити творчість як розуміння, сприйняття течії природи та духу. Дух - саме той внутрішній стержень, що від початку разом з людиною і має в собі все те, що час від часу через людину народжує. Також як тоді, коли ще не були сформовані основні поняття і писемність, так і тепер, коли це вже до певної міри розвинулось, знання від покоління до покоління передається за допомогою духу, а без духу - воно пусте. І хоч, може, це більше філософське питання, але воно вирізняється в педагогічному підході Нікітіних як підґрунтя їхнього методу.

Виходячи з тверджень радянських біологів Ю.Г.Шевченка і Н.П.Дубініна, духовний розвиток людини не записується в генах, а фіксується в соціальній програмі, котра передається через виховання і ускладнюється з кожним наступним поколінням. Творча діяльність, як елемент духовності, ставить перед людьми вищі вимоги, але в той самий час приносить радість вищого порядку - радість подолання, відкриття, радість творчості.

Надалі, щоб не заводити плутанину, загалом для плідного розвитку творчого мислення за логічною схемою Б.П.Нікітіна, виділяються наступні умови:

1. Необхідні, передбачені методом умови:

• ранній початок навчання, виховання (що достатньо обґрунтовано вище) друга умова нерозривна з першою - це середовище і система стосунків, котрі б стимулювали різноманітну творчу діяльність і мимохіть розвивали б в дитині саме те, що здатне в даний конкретний момент найбільш ефективно розвиватися.
• дитину має оточувати навчально багате середовище і має бути свобода до вибору занять, щоб робити якусь справу тільки коли є до неї бажання, наколи - коли ця справа набридла, і ніколи - з примусу. Це є уникнення перевтоми, перенапруги.
• далі, за Нікітіними, наступна важлива умова розвитку творчих властивостей випливає з самого характеру творчого процесу. Виявляється, що якісь якості розвиваються тим більше, чим частіше людина в своїй діяльності доходить межі своїх можливостей і поступово розширює ці межі. Тут багато вирішує те, коли батьки дають шанс спробувати “власні сили”, а не поспішають дитині на допомогу з готовими розв’язками життєвих проблем.
• за останню умову Борис Павлович ставить доброзичливу і ненав’язливу допомогу дорослих. Допомогу, котра би не була підказкою, але запобігала б перетворенню свободи в безнаказаність.

Нікітін в якості сходинок до творчості - від пізнання загальновідомих істин до маловідомих і, нарешті, нікому не відомих - пропонує розроблений і випробуваний життям метод ігор для розвитку, котрі об’єднуються загальною, спільною для них всіх ідеєю і мають такі

2. Характерні риси ігор:

• кожна гра - набір задач, котрі дитина вирішує за допомогою кубиків, цеглинок, квадратиків з картону, пластику, деталей конструктора і т.ін.
• завдання до задач подаються дитині в різній формі (моделі, малюнка плоского в ізометрії, кресленні, письмовій чи усній інструкції - демонструючи різні способи передачі інформації.
• в основі всіх ігор закладено принцип “від простого до складного”.
• ігри мають широкий діапазон складності, що дозволяє дитині весь час іти вперед. Будуючи модель, дитина вчиться сама брати всю необхідну їй інформацію з реальної дійсності.
• ігри мають наочний розв’язок у вигляді простих речей, котрі можна побачити і торкнутися. Таким чином, дитина може сама перевіряти себе і контролювати правильність виконання завдань.
• ігри - відкриті для вдосконалення. А можливість створювати нові варіанти завдань - це вже елемент творчості вищого рівня.
• завдання ігор дозволяють дитині досягати своєї “межі”, де іде найактивніший розвиток.

Крім того, в іграх є об’єктивний критерій, за яким можна бачити коли дитина виросла настільки, що гра вже нічого їй не дає - це кількість самостійно виконаних завдань. Але й після цього в іграх залишаються дві істотні сходинки розвитку такі як:

• скорочення часу, протягом якого дитина виконує завдання;
• власна творчість, придумування нових моделей.

Саме у грі виявляються і розвиваються різні сторони особистості, задовольняються різні інтелектуальні і емоційні потреби, формується характер. Іграшки проектують людську особистість, моделюють саме життя. А з іншого боку, гра не є “звичайне” чи “справжнє” життя. Це радше вихід в тимчасову сферу діяльності, де панують її власні закони. Гра вирізняється на тлі “звичайного” життя і місцем дії і тривалістю. Вона наділена ритмом і гармонією, має внутрішній лад всередині свого простору, що і захоплює гравців. А елемент напруги в грі надає їй певної етичної цінності, бо він випробовує гравця з усіх його боків: на винахідливість, сміливість, чесність (дотримання правил) та ін.

Щоби досягти бажаного результату за допомогою нікітінських ігор, не достатньо просто купити чи виготовити гру. Кубики та інше знаряддя - це просто фізична основа методу, а сам процес їхнього застосування з навчальною метою - це вже те динамічне і неповторне, що майже неможливо сформулювати, щось із породи духу. Однак, Нікітін в своїй книзі “Ступеньки творчества или развивающие игры” приблизно окреслює ті правила, якими мають керуватися батьки в процесі гри і які допомогли б досягти успіху.

Отже, правила гри:

• будь-які ігри тільки тоді бувають плідними, коли малюк грається в них із задоволенням. Творчість завжди пов’язана з підвищеною інтелектуальною напругою. Інтерес до цієї напруги і треба у дитини розвивати. Саме розвивати, тому що сам він ніколи не з’являється. Іноді батьки просто не знають джерела, звідки цей інтерес виник, хто і коли його в дитині посіяв і хто підготував ґрунт. В іграх діє така закономірність: чим сильніше розвинена якість, тим більше вона прагне виявити себе.
• головна умова успіху в іграх - посмішка, радість, похвала, щира зацікавленість старших в досягненнях дитини, в її прогресі і ростові. Але дитину краще не перехвалювати. Завжди треба їй показати резерв її можливостей - що можна робити ще краще.
• треба гратися тільки тоді, коли є до цього бажання. Примус і тиск здатні дуже легко притупити зацікавленість грою. Бажання ж дитини батьки можуть тонко формувати (чи то власним прикладом, чи запрошуючи до гри інших дітей, чи навіть виставляючи гру як щось напівзаборонене, “заборонений плід”).
• дуже важливо, щоб дитина самостійно виконувала всі завдання. Не можна ні словом, ні поглядом, ні жестом допомагати, треба утримуватися від коментарів, щоби малюк оцінював свої дії за результатами роботи, а не за реакцією оточення. Це розвиває в дитині самоконтроль. На помилки доцільно делікатно вказувати після закінчення роботи, але краще наштовхнути дитину, щоб вона знайшла їх сама. Іноді, коли відчувається що дитина здатна з цим впоратися, можна попросити її довести, що помилки в певному місці нема.
• треба починати ігри з найлегших. Коли дитина з самого початку радіє зі свого успіху, це стимулює її і додає сили та впевненості.
• можна одночасно використовувати 2-3 різні за характером гри. Бо зміна видів діяльності запобігає втомі і нудьзі.
• якщо в сім’ї кілька дітей, бажано кожній дитині мати по 1 комплекту гри, бо дітям разом грати в одну й ту саму гру завжди набагато цікавіше.
• під час гри батькам треба пильно стежити за схильностями і вподобаннями дитини і спрямовувати більше уваги саме на них, не забуваючи, звичайно, про універсальність, щоб дитина мала з чого вибрати те що їй сподобається.
• під час гри має бути невимушена атмосфера - вся увага на гру, а не на те, як дитина сидить, лежить чи т.ін., не треба стримувати рухової активності дітей.
• дуже добре проводити перегони, змагання хто швидше впорається з завданням. Коли батько чесно визнає власну поразку - це завжди велика нагорода для дитини.

На завершення я хотів би зробити очевидний на мою думку висновок про те, що метод, застосований Нікітіними для розвитку творчого мислення у дітей вартий для застосування широким загалом батьків і навіть в дошкільних навчальних закладах, а оскільки ігри бувають дуже різні за складністю, то деякі з них будуть корисні і для школярів (як наприклад ігри на зорову пам’ять, увагу, тощо).

Розвивальні ігри відповідають концепції формальної освіти і, здається, крім всього іншого, роблять дитину більш життєздатною і спроможною триматися на поверхні життєвого моря, допомагають зрозуміти цілісність і єдність життя. І невід’ємною їхньою частиною є внутрішній стержень - дух.

Література

1. Никитин Б.П. “Ступеньки творчества, или развивающие игры” М. 1988

2. Никитин Б.П. “Мы, наши дети и внуки” М. 1989

3. Баженова М.Н. “Педагогічний пошук” К. 1989

4. Гессе Г. “ Игра в бисер” М. 1984

5. Гейзінга Й. “Homo ludens” К. 1994

6. Педагогика, ред. П.И. М. 1995

Дата публикации: 02.10.2010