Електоральний простір – це вивчення та прогноз претендентами на оволодіння мандатів (за допомогою спеціальних методів) електоральної поведінки тієї частини населення, яка має право голосувати
Вивчення феномена електоральної поведінки є актуальним питанням сучасної політичної науки. Вибори представницьких органів влади актуалізують потребу достеменного з’ясування основ формування і здійснення електоральних переваг. Слід зазначити, що вивчення електорального простору – багатогранна проблема.
Перші наукові дослідження поведінки виборців проводилися в 1940-х – 1950-х роках в Колумбійському університеті під керівництвом П. Лазарсфельда. Напрям, ним започаткований, одержав у політології назву соціологічного підходу до дослідження виборів. Прихильники його працювали в межах біхевіористської методології [1].
В Україні проблеми вивчення електорального простору за допомогою комплексу методів розробляють, зокрема, О. Балакірєва, О. Вишняк, Є. Головаха, Н. Паніна, В. Полторак, Р. Старовойтенко, В. Токовенко, Н. Хома, О. Ярош та інші.
Мета цієї публікації – з’ясування особливостей українського електорального простору, ролі методологічного інструментарію при вивченні електоральної поведінки виборців, окреслення факторів, які мають вирішальний вплив на вибір громадян.
Однією з перших проблем при розгляді питання є визначення самого поняття електоральний простір. Прикметно, що вже на рівні дефініцій виникають явні "моменти розмежування" за вихідними критеріями. Зокрема, стосовно поняття електорат. Дехто схильний вважати його образливим, дехто намагається пояснити, що це лише синонім поняття виборці. На нашу думку, тлумачення терміна доцільно розкривати через поняття виборці.
В науковій літературі існують різні підходи щодо його наповнення. Серед них можна виокремити два найхарактерніші. Політологічне тлумачення розкриває зміст поняття електорат як кола виборців, що постійно голосують за певну політичну силу. Соціологічне визначення ширше – у ньому під електоратом розуміють сукупність громадян, які мають право голосу [2].
На нашу думку, електоральний простір – це вивчення та прогноз претендентами на оволодіння мандатів (за допомогою спеціальних методів) електоральної поведінки тієї частини населення, яка має право голосувати.
Важливим є аналіз методів дослідження електорального простору. Сучасний період характеризується поєднанням методологічних підходів при вивченні того чи іншого явища, одночасне використання різних методів досліджень (так званий синергетичний підхід). Як зазначають В. Полторак і О. Петров, це "…методи та технології соціологічних, політичних, психологічних та деяких інших досліджень, які в сукупності останнім часом часто називають електоральними" [3].
На наш погляд, домінантного значення при розробці виборчих технологій у політичному процесі набувають методи соціологічного і прогностичного дослідження, які між собою тісно пов’язані. Головна мета будь-якого соціологічного дослідження у виборчій кампанії – аналіз соціально-політичної ситуації в окрузі (це, в першу чергу, вивчення електорального простору) та прогноз її розвитку, а саме результатів голосування. Дослідження виконує функцію "очей" виборчої кампанії. В процесі його проводиться грамотна стратифікація населення на групи за віковою, статевою, професійною і релігійною ознаками.
Як уже зазначалося, дослідження передбачають не лише "фотографію" подій, але й прогноз вірогідної реакції виборців на "больові" теми чи ідеї кампанії, що стосуються політики, партій та особистостей. У ході дослідження важливо не лише зібрати адекватний матеріал, але й уміло його інтерпретувати.
Політичне прогнозування – справа непроста, оскільки врахувати всі чинники, які визначають розвиток політикуму, досить важко, що, зрештою, позначається на якості прогнозу. Крім того, точності прогнозу можуть зашкодити фактори, пов’язані з особливостями побудови вибірки соціологічних опитувань та невирішеними методологічними проблемами прогнозування результатів виборів. Серед таких проблем слід назвати:
На думку професора О. Вишняка, "в Україні фактично досі відсутні теоретичні концепції динаміки електоральної поведінки та факторів, що їх визначають" [5, с. 4]. З цим можна погодитися, однак, хоча б схематично, окреслимо комплекс чинників, які суттєво впливають на структурування електорального простору України, а отже можуть бути враховані при розробці певних технологій ведення виборчої боротьби. Це такі чинники:
Характер голосування залежить від низки макро- та мікроумов. До них належать: тип політичного режиму і політичної системи суспільства, ступінь розвитку виборчого права і виборчої системи, рівень соціально-економічного розвитку, ступінь стабільності соціальної структури, наявність численного середнього класу.
Крім того, важливе значення мають соціально-демографічні параметри, тобто характеристика віку і статі. Соціально-професійна приналежність електорату, рівень його освіти і політичної культури визначають характер політичної участі населення і його політичних орієнтацій.
Існує кілька гіпотез, що пояснюють мотиви голосування:
Останнім часом загострилася дискусія щодо місця й ролі політичних ідеологій у впливі на електоральний вибір громадян. На думку Д. Ольшанського, "хочемо ми чи не хочемо, але ідеї правлять світом. Занепад ідей призводить до кризи держави" [7].
Отже, ідеологія є основою політичної свідомості, яка, у свою чергу, впливає на стан громадської думки стосовно політичних партій і виборчого процесу. У випадку суцільної деідеологізації політики спільноти не можуть ефективно впливати на формування владних установ. Процес електорального вибору стає ірраціональним. Але не варто абсолютизувати роль ідеологічної складової електоральної поведінки. Вона є тільки одним з елементів об’єктивної оцінки політичної реальності.
Свідченням демократичності виборчого процесу є явка виборців на вибори. За деякими дослідженнями, проведеними 1997 року, понад 30% виборців України схилялося до думки не брати участі у виборах народних депутатів України або голосувати проти всіх, незалежно від того, хто з кандидатів залишиться в остаточному списку для голосування [8]. В голосуванні ж на виборах народних депутатів України 2002 року взяло участь 24174975 виборців, або 65,22% виборців, занесених до списків. Порівняно з парламентськими виборами 1998 року, активність на виборах 2002 року була на 4,42% нижчою [9].
Отже, очевидно, що відмова виборців від участі в голосуванні створює серйозні проблеми. Одна з них полягає в тому, що високий рівень абсентеїзму призводить до нерівномірного представництва різних груп — менш активні групи у підсумку мають менший політичний вплив. Між іншим, в усьому світі сучасний період характеризується неухильним зниженням явки на вибори всіх рівнів. Абсентеїзм – це характерна хвороба західних країн: до дільниць зазвичай приходять відсотків сорок американців, французів, англійців [10].
І Україна тут не виняток. До того ж слід зазначити, що рішення не голосувати, як правило, дуже стійке. Вірогідність того, що під час виборчої кампанії абсентеїсти змінять свою налаштованість, дуже незначна [11]. Тому ця проблема має бути ретельно вивчена.
Однією з форм протестної поведінки на виборах є голосування "проти всіх". Інститут голосування "проти всіх" багато в чому специфічний саме для України і деяких держав, які раніше входили до складу СРСР. У демократичних західних країнах така форма політичного волевиявлення практично не поширена (вважається, якщо виборцю ні за кого проголосувати, то він просто не приходить на вибори) [12].
Досліджуючи електоральну поведінку з метою її ідентифікації та, як вже було зазначено, для вибудовування достовірних прогнозів щодо результатів виборів, ми, перш за все, досліджуємо громадську думку у виборчому процесі. Вона є одним з найскладніших за змістом і функціями соціальних феноменів, об’єктом дискусій та суперечок, і тому потребує постійної наукової рефлексії.
Термін громадська думка з’явився у ХІІ столітті в Англії (1159 рік): його вжив уперше лорд Дж. Солсбері (Public Opinion). Опитування громадської думки стали буденним фактом нинішнього політичного життя України. Сформувався попит на вивчення політичної громадської думки, інформаційний ринок даних про її стан і динаміку.
В контексті розгляду проблеми необхідно звернутися до питання так званої "спіралі мовчання", розробленої дослідницею Е. Ноель-Нойман. Саме вона 1947 року заснувала перший у Німеччині інститут дослідження громадської думки у місті Алленсбаху. Проаналізувавши багаторічний досвід проведення соціологічних опитувань, вона зауважила систематичну розбіжність між показниками опитувань і результатами виборів [13].
Теорію "спіралі мовчання" було засновано на припущенні, котре пізніше підтвердилося дослідженнями стосовно конформізму та поведінки суспільних груп: якщо індивід свідомий того, що його погляди збігаються з поглядами більшості, то він висловлює їх значно охочіше. І навпаки, якщо він має протилежне відчуття, то прагне зберігати мовчання щодо своїх поглядів, ухиляючись від опитувань, або видає неправдиву інформацію. Е. Ноель-Нойман підкреслює, що "мовчання" обов’язково потрібно теж брати до уваги як форму артикуляції громадської думки, яка подеколи може ставати вирішальною [14].
Вивчення громадської думки в Україні проводять такі, зокрема, соціологічні компанії, як Київський міжнародний інститут соціології, Центр "СОЦИС", Український інститут соціальних досліджень, Центр "Соціальний моніторинг", Український центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова.
Широкомасштабне опитування (2 тисячі респондентів віком від 18 років) було проведено кожною з цих компаній у травні 2003 року у всіх регіонах України. Всього в опитуваннях взяло участь 8117 осіб [15]. Результати дозволяють відстежити кілька позицій, що визначають думку більшості респондентів, зокрема:
Все частіше при вивченні громадської думки, особливо в ході виборчих кампаній, застосовують досить поширену методику "фокус-груп", тобто сфокусованих групових дискусій, які є одним з різновидів так званих якісних методів.
Одним із ефективних методів дослідження громадської думки є екзит-поли. Exit-poll у буквальному перекладі з англійської означає "опитування на виході". Такі опитування почали практикувати американські телевізійні канали у 1960-ті роки, щоб задовольнити потребу електорату в максимально оперативній інформації про вибори [16].
Упродовж останніх тридцяти років у світовій практиці екзит-поли з наукового експерименту перетворилися на одну з найпомітніших складових висвітлення виборів на телебаченні й у пресі. Дані опитування є звичною практикою виборчих кампаній у демократичних країнах. Можна виокремити принаймні три основні функції, які вони виконують:
Практично це єдиний спосіб точно визначити соціально-демографічні характеристики виборців різних кандидатів, побудувати реальний соціально-демографічний зріз електорату.
Особлива цінність екзит-полів полягає в тому, що для опитувань у день виборів значно менше характерний дисонанс між вербальною та реальною поведінкою. Хоча, звичайно, не можна говорити, що цього дисонансу тут немає зовсім. Але вже та обставина, що опитуваний дає відповідь, як він проголосував, через кілька хвилин після того, як це сталося, значно зменшує ймовірність того, що його вербальна відповідь відрізнятиметься від реальної поведінки.
Потрібно також зазначити, що екзит-пол дає більші можливості охопити опитуванням представників важкодосяжних груп респондентів.
В Україні екзит-пол уперше (і вперше серед країн СНД) був здійснений у день парламентських виборів 1998 року. Українські соціологи правильно спрогнозували вісім партій, які змогли подолати 4-відсотковий бар’єр і увійшли до складу парламенту. Було попередньо розроблено і випробувано систему поширення інформації щойно після завершення виборів. Вони надходили до основних українських інформаційних агенцій, телекомпаній, штабів кандидатів факсом та електронною поштою.
Результати опитування оприлюднювалися одразу після закриття виборчих дільниць на прес-конференції в УНІАН і розповсюджувалися ЗМІ раніше, ніж ЦВК почала подавати перші офіційні дані.
Чинне законодавство регулює порядок висвітлення у ЗМІ результатів "екзит-полів". Опублікування їх у день виборів до закінчення голосування, тобто до закриття виборчих дільниць, заборонено пунктом 19 ст. 56 закону "Про вибори народних депутатів України", яка й регламентує порядок оприлюднення результатів опитування виборців щодо їх волевиявлення. Ця демократична норма відповідає міжнародним стандартам. Проте тут маємо парадокс: заборона є, а от механізмів для забезпечення її функціонування немає. Побудова демократичного суспільства, несфальсифіковані вибори можливі лише у громадянському суспільстві.
Український більш ніж десятирічний досвід проведення альтернативних виборів (і це підтверджують соціологічні дослідження) дозволяє виявити певні тенденції у поведінці українського електорату:
В результаті проведеного дослідження можна виокремити деякі особливості вивчення українського електорального простору:
Проблема вивчення електоральної поведінки за допомогою соціологічних методів є ключовою при регулюванні виборчих процесів. Участь у виборах робить кожного з нас не тільки частиною електорату, але є також наймасовішою формою політичної участі, яка пов’язує між собою народ і владу, а отже важливим є методичне забезпечення при вивченні електорального простору, що слугує основою для розробки відповідних виборчих технологій і сприяє перемозі кандидатів чи партій (блоків) на виборах до парламенту.
Для виборчих технологій важливе значення, як переконує досвід проведення минулих виборів, має відповідне соціологічне забезпечення. А саме, методологічний інструментарій, застосування соціологічних методів – опитувань, рейтингів, "фокус-груп", екзит-полів тощо є необхідним для ефективної побудови виборчої кампанії і здобуття перемоги. Необхідно звернути увагу на такі види методів, як експертні та роллінгові опитування, контент-аналіз тощо, що дасть можливість отримати оперативну, достовірну та повну інформацію.
З точки зору методології, існують певні труднощі при проведенні соціологічних досліджень: не завжди може бути змальовано достовірну ситуацію, оскільки в Україні ще недостатньо вивчені фактори, які впливають на сегментацію електорального простору, не аналізується й не враховується явище, хто ухилився від опитування тощо.
Однак цінним є те, що соціологічні дослідження не лише аналізують або фіксують ситуацію, що склалася, а й слугують підґрунтям для побудови прогнозів розвитку виборчої кампанії, проектування виборчих технологій. Слід зазначити, що побудова прогнозу результатів виборів – справа досить складна і обійтися тут без проведення досліджень і кумуляції інформації про наміри різних груп виборців щодо участі у виборах, мотивах вибору, інформованості про кандидатів, попереднього визначення типу електорального вибору практично неможливо.
Завдяки соціологічним дослідженням є можливість з’ясувати особливості сприйняття пересічними громадянами виборчих заходів, образів кандидатів або політичних партій, рівень реального впливу ЗМІ на суспільство й, зрештою, спрогнозувати попередні підсумки результатів виборів.
Література
Дата публикации: 14.03.2011