Сучасна практика – зміст місцевого управління і самоврядування. Реферат

Представництво інтересів місцевої громади втілюється у дотриманні інтересів громади і виконанні ролі центру цієї громади. Один зі способів представництва – визначення владою потреб і бажань громади та пошук шляхів їх задоволення. Все частіше замість надання послуг самостійно, місцева влада вважає себе уповноваженою по послугах й забезпечує задоволення потреб місцевої спільноти шляхом передачі права на послуги відповідним державним, громадськім та приватним організаціям

В сучасній європейській правовій практиці самоврядування розглядається виходячи з трьох взаємопов’язаних елементів: структура, функції, фінанси.

Структура: показує, як взаємопов’язані різноманітні місцеві органи влади та як вони вписуються в загальну систему управління. Як правило, існує кілька рівнів управління:

Базова одиниця (низова ланка, рівень) – так звана місцева громада – територія, що найчіткіше ідентифікується її жителями, що вважають цю територію "своєю". Через різну природу міської та сільської місцевості такі громади (спільноти) можуть істотно відрізнятися за чисельністю населення та географічною площею. Розподіл населення варіюється від 1 тис. жителів у сільській місцевості до 1 млн. у великому місті.

Тут може виникнути конфлікт між необхідністю мати невеликі одиниці місцевого управління, що відповідають розміру даної громади і потребують досить великих (тому часто занадто дорогих) органів влади для ефективного надання послуг. Це приводить до злиття дрібних органів влади у сільській місцевості й до розподілу деяких міських влад на сусідні ради; існують також приклади невеликих громад, зокрема, у Франції, що співпрацюють у сфері надання послуг чи приходять до сумісних угод щодо передачі права на ці послуги.

У більшості країн перевага надається багаторівневій системі, при якій більш масштабна діяльність здійснюється вищим органом влади (графства у Великій Британії, департаменти у Франції та райони у Німеччині). У всіх цих випадках більш високий рівень влади створений для надання послуг, що необхідні для більшої території, в той час, коли регіони надають послуги місцевого характеру. У деяких країнах (велика Британія) існує відмінна від інших система, що практикується у великих містах, коли одна влада об’єднує функції громади та графства. Таке явище отримало назву "єдина влада", оскільки вона поєднує всі функції місцевого управління в одній раді.

Ряд великих країн Європи (Франція, Іспанія, Італія) мають ще один додатковий рівень місцевого управління на регіональному рівні, в той час як у Федеративних (Німеччина, Австрія) землі є найвищим рівнем субнаціонального управління.

Регіональні органи влади у більшості випадків утворилися недавно (хоча вони часто базуються на історичних регіонах) і раніше не мали виборної ради. Іноді такі органи влади створювались у відповідь на вимогу визнання окремої історичної одиниці, як Бретань, Басконія, острови Корсика та Сіцілія. Іноді регіони створюються штучно для утворення єдиної структури по всій країні. Такого типу регіони важко знаходять в Європі визнання і підтримку, проте прослідковується загальна тенденція до надання більшої влади регіональному управлінню. Це є частиною процесу децентралізації, що наближує послуги до населення і збільшує відповідальність та ефективність "на місцях".

Функції: основними функціями місцевого управління і самоврядування визнаються надання послуг населенню та його представництво.

За послугами найбільш поширеним є такий розподіл (вони дуже відрізняються в кожній з країн): вищий рівень здійснює загальне планування і підготовку фахівців, нижчий реально надає послуги. Деякі послуги можуть надаватись приватним секторам (комунальні послуги - у більшості країн).

Типи послуг, що надаються місцевою владою. Таблиця

Розвиток громади:	економічний розвиток; підтримка громади та забезпечення її єдності.
Послуги по розвитку навколишнього середовища:	планування землевикористання; планування розвитку транспортної мережі; захист навколишнього природного середовища; шляхи та громадський транспорт; збір і переробка сміття.
Освіта, здоров’я, соціальні послуги:	школи; вища освіта; лікувальні та оздоровчі заклади; соціальне забезпечення; забезпечення житлом.
Охоронні (захисні) функції:	пожежна служба; поліція; захист споживачів.
Комунальні послуги:	електрика і гас; водопостачання й каналізація.
Дозвілля:	спортивні споруди; бібліотеки; культурні послуги; туризм.

 

Представництво інтересів місцевої громади втілюється у дотриманні інтересів громади і виконанні ролі центру цієї громади. Один зі способів представництва – визначення владою потреб і бажань громади та пошук шляхів їх задоволення. Все частіше замість надання послуг самостійно, місцева влада вважає себе уповноваженою по послугах й забезпечує задоволення потреб місцевої спільноти шляхом передачі права на послуги відповідним державним, громадськім та приватним організаціям.

Місцева влада також може чинити тиск на інші рівні управління чи інші організації для забезпечення населення певної місцевості необхідними послугами, або може стимулювати до цього приватний сектор. Така концепція означає концентрацію перед усім на гарантуванні того, що спільнота буде забезпечена всіма послугами різними організаціями, а не на безпосередньому наданні цих послуг, що дозволяє зосереджуватися на широкому спектрі потреб громади.

Насамкінець, в багатьох країнах органи місцевого самоврядування безпосередньо беруть участь у формуванні верхньої палати парламентів унітарних країн (Франція, Хорватія, Нідерланди) та обранні президента в парламентарних республіках (Італія), що забезпечує представництво інтересів громад на державному рівні.

Зміст Європейської Хартії місцевого самоврядування

Розвиток сильного місцевого самоуправління в Західній Європі був підкріплений прийняттям Європейської Хартії місцевого самоврядування 15 жовтня 1985 року. Станом на 06.05. 98 Хартію підписали 34 країни-члени Ради Європи та ратифікували 30 з них. Не підписали цей документ лише Албанія, Андорра, Чехія, Сан-Маріно, Словакія та Швейцарія. Цей документ так визначає концепцію місцевого самоврядування (ст. 3): місцеве самоврядування означає право і реальну можливість органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, під власну відповідальність і в інтересах місцевого населення.

Хартія є досить гнучким документом (п. 1 ст. 12 дозволяє дотримуватись лише частини її положень), проте в ній у змістовній лаконічній формі виражені принципи, напрацьовані теоретиками державобудування Європи, відповідно до яких змінюється і ще буде змінено (7 країн ратифікували документ за останні 5 років) законодавство європейських країн у царині місцевого управління і самоврядування. У преамбулі зазначені основні засади прийняття Хартії:

• місцеве самоврядування є однією з головних підвалин будь-якого демократичного режиму;
• право громадян на участь в управлінні державними справами найбільш повно може здійснюватися саме на місцевому рівні;
• існування місцевого самоврядування, наділеного реальними функціями, може забезпечити ефективне і близьке до громадянина управління;
• необхідність існування місцевого самоврядування, яке має створені на демократичній основі керівні органи і широку автономію щодо своїх функцій, шляхи і засоби здійснення цих функцій, а також ресурси, необхідні для їх виконання.
• У тексті Хартії зазначаються такі принципи, спрямовані на реалізацію преамбули:
• закріплення принципу місцевого самоврядування в національному законодавстві і, у міру можливості, в конституції (ст. 2);
• здійснення місцевого самоврядування виборними радами або зборами, з підзвітними їм виконавчими органами (ст. 3);
• закріплення основних повноважень і функцій органів місцевого самоврядування в конституції або законі (ст. 4);
• повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене ніякому іншому органу;
• консультації у процесі планування і прийняття рішень щодо всіх питань, які безпосередньо стосуються місцеве самоврядування (ст. 4);
• зміна кордонів громад тільки після попереднього з'ясування їхньої думки (ст. 5);
• право органів місцевого самоврядування визначати свою структуру (ст. 6);
• незалежність представників (ст. 7);
• оплатність роботи в органах місцевого самоврядування (ст. 7);
• адміністративний нагляд за органами місцевого самоврядування лише згідно з процедурами та у випадках, передбачених конституцією або законом (ст. 8);
• право (в межах національної економічної політики) на свої власні фінансові ресурси, формування частини з них за рахунок власних податків і вільне розпорядження ними в межах своїх повноважень (ст. 9);
• справедливість (обґрунтованість) перерозподілу ресурсів між громадами (ст. 9);
• право органів місцевого самоврядування на свободу асоціації (ст. 10);
• правовий захист місцевого самоврядування (ст. 11).

Таким чином, на самоврядування в Європі поширюється загальна уніфікація законодавства, принаймні, в недалекому майбутньому в усіх країнах буде єдина політика щодо місцевого самоврядування, заснована на принципах Хартії, після чого можна очікувати появу нового міжнародного документа з більш конкретними і жорсткими нормами.

Дата публикации: 16.02.2011