Орфографічні правила складаються з лінгвістичних міркувань про закономірності українського правопису і настанов, що зводяться до лаконічних інструкцій, як віднайти спосіб перевірки правильності написань
На основі лінгвістичних знань учні загальноосвітньої школи повинні оволодіти мовою в усіх видах мовленнєвої діяльності: під час слухання, читання, говоріння, письма. Визначальними в писемному мовленні є орфографічні норми, яких мають дотримуватися всі громадяни країни. Тому процес формування орфографічних навичок має соціальний характер і потребує постійної уваги до себе.
Значна частина відхилень від правописних норм сучасної української літературної мови зумовлена впливом навколишнього мовленнєвого середовища. Ця проблема зацікавила методистів у 40-50-их роках XX ст. Так, О.В.Текучов і О.П.Шейніна досліджували методику вивчення російської мови в умовах місцевих говорів. У вітчизняній методиці на особливості засвоєння орфографії в школах з діалектним оточенням звернули увагу С.Х.Чавдаров, А.О.Загродський, М.Т.Доленко, Г.І.Купрієнко, Л.М.Симоненкова, М.В.Бардаш.
Меншою мірою зазнають впливу діалектів учні міських шкіл, проте і їхня грамотність перебуває в прямій залежності від мовленнєвого середовища, яке склалося у великих і малих промислових центрах країни. Впродовж тривалого часу в різних сферах суспільної діяльності поряд із рідною українці використовують російську мову. У результаті українська мова зазнала не тільки транспозиційного впливу з боку спорідненої їй слов'янської мови — позитивного переносу подібних лінгвістичних рис, але й інтерферуючого — негативного проникнення в неї форм іншої мови, що виразно помітно в мовленні учнів загальноосвітніх шкіл.
Тривалий час наукові розробки способів підвищення правописної грамотності учнів вичерпувалися пошуками універсальних методів навчання орфографії або удосконаленням внутрішньої організації уроків вивчення правопису. Означена проблема у пропонованій методиці навчання орфографії розглядається з позиції комплексного підходу до її вирішення. Ми керувалися тим, що культура мовлення — невід'ємна ознака загальнолюдської культури, її зовнішніми виявами є усний і писемний різновиди, які неоднаково формуються та мають спільний словниковий склад і граматичну будову.
Внутрішнє («про себе») і зовнішнє (усне і писемне) мовлення становлять єдність, яка не виключає своєрідності, проте «специфічність кожної з цих форм мовної діяльності така, що не порушує їх єдності». Внутрішнє мовлення є «мисленою чернеткою» (вислів Л.С.Виготського) писемного, яке, в свою чергу, залежить від усного, що становить основу його розвитку.
Аналіз лінгвістичної, педагогічної, психологічної і методичної літератури з досліджуваної проблеми дає підстави припускати, що навчання орфографії з урахуванням впливу мовленнєвого середовища й опорою на зв'язок з різними розділами української мови сприятиме виробленню у школярів міцних орфографічних навичок, якщо при формуванні їх дотримуватися таких етапів навчальної роботи:
Встановлення лінгвістичного діагнозу слова і приведення лексеми у відповідність із літературним аналогом
Встановити лінгвістичний діагноз слова — означає з'ясувати правильність його вживання шляхом виявлення інтерферуючих компонентів, що в процесі письма спричиняють деформування орфографічних норм. У зв'язку з цим учні повинні:
Так, в ареалі південно-західного наріччя, визначаючи діагноз характерного для його говорів дієслова [ходит] (Він ходит до школи), учень уголос або «про себе» робить опис умов вживання м'якого знака в окресленій граматичній категорії і доходить висновку, що на відміну від діалектної і російської мов у літературній українській мові в закінченнях 3-ої особи однини 11-ої дієвідміни вживається м'який знак.
В умовах інтерферованого мовленнєвого оточення послідовність виконання розумових дій у тій її частині, що стосується переходу від операцій зовнішніх, предметних, до внутрішніх, мислених, має бути така:
Правописне складні слова слід посилено використовувати в зорово-слухових вправах. Наприклад, для школярів, які проживають в ареалі південно-західних говорів, важкими для написання є слова з літерою на позначення голосного [о], який у ненаголошеній позиції так лабіалізувався, що артикуляційне зблизився із звуком [у]: [уб' і'д] — обід, [субо'йу] — собою, [тур'і'к] — торік тощо.
На спеціальних картках виразним шрифтом записуються слова, щоб їх легко змогли прочитати учні:
Вчитель почергово демонструє картки, роблячи паузи для осмисленого читання учнями записаних слів, далі сам зачитує перші три слова, в яких голосний [о] звучить чітко, без будь-якого наближення до інших звуків. Учні наслідують вимову вчителя. У такий спосіб вимовляються й інші слова, в яких [о] виразно артикулюється в наголошеній позиції після твердих приголосних (гордість, море, поле), м'яких (льон, бадьорий, сьомий), у ненаголошеній позиції після твердих і м'яких приголосних (тополя, осока, сьогодні). І лише зачитуючи слова, вміщені на останніх трьох картках, учитель акцентує увагу школярів на нормативності вимови [о] з незначним наближенням до [у] в позиції перед складом із наголошеним [у] та [і].
Школярі ще раз голосно вимовляють запропоновані вчителем слова, спостерігають за способом артикуляція аналізованого звука, завчають його вимову, щоб за аналогією до зразка правильно вимовляти й інші слова з артикуляційне складним для них голосним [о].
У процесі самостійної творчої роботи учням необхідно:
Визначення орфограми за властивими їй ознаками
Необхідною умовою формування в учнів орфографічних умінь і навичок є здатність бачити орфограми, оперативно визначати їх у вживаних словах. Учні припускатимуться значно меншої кількості помилок, якщо вмітимуть зосереджувати свою увагу на структурі слова, відчуватимуть «орфографічні місця»,знатимуть особливості мовних явищ, які становлять зміст орфограм.
Вміння помічати «підступні» для написання місця формуються на основі теоретичних знань. Тому школяреві, який «бачить тільки поверхневі, для всіх очевидні ознаки предметів, речей, явищ, який не зробив жодного «відкриття», проникаючи в їхню глибину, суть, не переживши відчуття подиву перед несподіваним взаємозв'язком явищ», важко визначити орфограми, а тим більше запам'ятовувати умови їх вживання.
Розпізнавальні ознаки правильних написань зумовлені взаємозв'язком орфографії з різними розділами української мови. В основі орфограм лежать фонетичні особливості, які полягають у чіткому усвідомленні учнями звукового складу української мови, графічні, що становлять співвідношення писемних знаків з фонетичними властивостями мови, фонематичні, пов'язані з морфонологічними чергуваннями фонем, словотворчі, зумовлені написанням значущих частин слова, семантичні, що характеризуються лексичним значенням окремих слів і словотворчих морфем.
Нерідко учні середніх класів плутають іменники на означення дії з дієсловами, прикметники з дієприкметниками, роблячи при цьому орфографічні помилки (наприклад: незліче'ний, незді'йсненний замість незліче'нний, незді'йснений), не диференціюють прийменники і префікси, не виявляють граматичні і смислові зв'язки між словами, їм нелегко зважати на предметно-логічний зміст мовних фактів і сконцентрувати увагу на орфограмах. Щоб полегшити школярам це завдання, необхідно виховувати в них увагу до «матерії мови» — мовних знаків. Це особливо важливо з огляду на складність мовленнєвого оточення, в якому перебувають школярі.
Відомо, що в більшості випадків «відшукування орфограми — це природний процес порівняння писемного мовлення з усним».
Для розвитку орфографічної пильності потрібно:
Коли учень знатиме розпізнавальні риси орфограм, «він перестане бути орфографічне безпомічним»2, бо при виборі правильних написань завжди зможе вдатися до правила.
Визначальними ознаками орфограм є:
1. Для орфограм-букв на позначення голосних звуків:
2. Для орфограм-букв на позначення приголосних звуків:
3. Для орфограми-букви, що не позначає звука: наявність літер д, т, з, с, ц, л, н, дз, які передають на письмі м'які приголосні в кінці складу і слова (сильний, молодь, поглянь, мільярд) і в середині складу перед о (осіннього, всього).
4. Для орфограми-апострофа: роздільна вимова я, ю, є, після твердих приголосних (п'ять, узгір'я, під'єднати, Лук'янчук).
5. Для орфограми-великих букв:
6. Для орфограм-дефісів:
7. Для орфограм-пропусків і контактів:
8. Для орфограми-риски — кінець рядка.
З'ясування назви орфограми
Вибір правильного написання із кількох можливих залежить від уміння учнів співвідносити теоретичні положення з фактами письма. Відредагувавши словесний матеріал на рівні внутрішнього мовлення, школярі повинні встановити назву орфограми, щоб безпомилково застосувати необхідне правило.
За нашими підрахунками в 5-7 класах загальноосвітньої школи учні вивчають 81 орфограму, переважна більшість з яких — буквені (72%),не буквені становлять 28% від загальної кількості.
Назви буквених орфограм:
Назви не буквених орфограм:
Правиловивідна мотивація орфограм
В умовах інтерферованого мовленнєвого середовища ускладнюється процес формування в учнів умінь застосовувати набуті знання на практиці. Нерідко школярі виявляють безпорадність перед деформованим образом слова. У зв'язку з цим вважаємо за потрібне використовувати на уроках української мови алгоритмічний припис вибору орфографічного правила, складений у відповідності з розробленими в методиці положеннями про алгоритм як систему розумових операцій, виконання яких призводить до неправильних висновків:
Орфографічні правила складаються з лінгвістичних міркувань про закономірності українського правопису і настанов, що зводяться до лаконічних інструкцій, як віднайти спосіб перевірки правильності написань. Після визначення орфограми і з'ясування її назви учень може знайти правило відповідні докази, якщо його навчальна діяльність буде спрямована на:
Для зразка наводимо опис обґрунтування орфограми «Букви а, о на позначення ненаголошених голосних» у виділеному слові з речення: Хлопці розпалили багаття і заходилися готувати вечерю.
Складність вживання цієї орфограми полягає в тому, що в ареалі північноукраїнської діалектної групи вимова [а] замість [о] пов'язана з відповідним написанням: «салдат», «лапата».
Подекуди трапляються гіперичні явища: нерозрізнення умов вживання о-а, що передають голосні в ненаголошеній позиції («козан» замість казан, «тавар» замість товар). Теоретична основа названої орфограми в українській мові різниться від умов вживання о-а в російській мові. Наприклад, у сполуках гор- (гар-) під наголосом пишеться а, в ненаголошеній позиції — о: угар, угореть. Звідси плутання правопису слів, однакових, за змістом в обох мовах (пор. в українській мові: гарячий, багатий, хазяїн, качан; у російській мові: горячий, богатый, хозяин, кочан).
Таким чином:
Використання орфографічних правил активізує розумову діяльність школярів, але для того, щоб зробити їх зацікавленими учасниками навчального процесу, слід широко застосовувати проблемно-пошукові методи здобування знань. У зв'язку з цим роботу над засвоєнням орфографічних правил слід проводити в такий спосіб:
Дата публикации: 24.01.2011