Національна система освіти: концепція виховання дітей та молоді. Реферат

Становлення української державності, інтеграція у європейське світове співтовариство, відмова від тоталітарних методів управління державою і побудова громадського суспільства передбачають орієнтацію на Людину, пріоритети духовної культури, визначають основні напрями реформування навчально-виховного процесу

Ця концепція, як і концепція гуманітарної освіти, є елементом нової ідеології освіти, яка повинна працювати на процес державотворення, становлення народу України як політичної нації.

Стрижнем усієї системи виховання в Україні є національна ідея, яка відіграє роль об'єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Національний хapaктеp виховання полягає у формуванні молодої людини як громадянина України, незалежно від її етнічної приналежності.

Інтегруючою основою національної системи виховання є спільність історико-географічного походження, мови, культури і традицій, усвідомлення своєї приналежності до українського суспільства. Кожен з цих чинників визначає єдність поколінь сучасних, минулих і майбутніх, сприяє формуванню громадянина-патріота. Науково обґрунтоване, належним чином організоване виховання відображає духовний поступ нapоду, процес збереження й збагачення його культури.

Виховання підростаючих поколінь відповідає потребам етнокультурного відродження та розвитку як українського народу, так і представників інших етносів, що проживають в Україні, передбачає надання Їм широких можливостей для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування почуття національної гідності.

Сучасне виховання в Україні має забезпечувати прилучення молоді до світової культури й загальнолюдських цінностей. За своїми формами й методами воно спирається на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки.

Національне виховання дає суспільний характер. До нього причетні сім'я, найближче соціальне оточення формальні й неформальні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації, заклади культури, релігійні об'єднання та ін: Роль держави полягає у координації виховних зусиль усіх інституцій суспільства, забезпечення його єдності та пріоритет загальнодержавних (національних) інтересів.

Процес виховання органічно поєднаний з процесом навчання молоді, опанування основами наук багатством національної й світової культури.

Гуманістичний характер виховання передбачає побудову його змісту й форм на основі глибокого розуміння вихователем природи вихованців, їх індивідуальних можливостей, поваги до особистості дитини, турботи про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі.

Такий підхід передбачає ставлення до кожного вихованця як до неповторної особистості, суб'єкта вільного розвитку, визнання його прав, виходячи із сукупності знань про людину. У зв'язку з цим першорядного значення набуває діяльність соціальних і психологічних служб, які здатні на професійному рівні забезпечити диференціацію та індивідуалізацію виховних впливів.

Дана концепція має на меті визначити пріоритетні завдання виховання в національній системі освіти та основні напрями їх реалізації на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

Ідеалом виховання є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна і національно свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовним якостями, родинними і патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення.

Головна мета національного виховання - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування, духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування молоді незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а й для всього суспільства в цілому:

• забезпечення умов для, самореалізації, особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів;
• відхід від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації та опосередкованого вихованця;
• формування національної свідомості і людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;
• виховання правової культури: повага до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів забезпечення, духовної єдності;
• поколінь, виховання поваги до батьків, старших, культури та історії рідного народу;
• формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови;
• виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування нею власної світоглядної позиції;
• утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, патріотизму, доброти та інших добро чинностей;
• культивування кращих рис української ментальності працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв'язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі;
• формування почуття господаря і господарської відповідальності, підприємливості та ініціативи., підготовка дітей до життя в умовах ринкових відносин;
• забезпечення повноцінного розвитку дітей і молоді, охорона і зміцнення їх фізичного, психічного та духовного здоров'я;
• формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення вихованців у процес державотворення, реформування суспільних стосунків;
• забезпечення високої художньо-естетичної культури розвиток естетичних потреб і почуттів;
• вироблення екологічної культури людини розуміння необхідності гармонії її відносин з природою;
• прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадською відповідальністю;
• спонукання вихованців до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності.

Виховання дітей і молоді у будь_якому регіоні України в кінцевому рахунку переслідує одні й ті ж стратегічні педагогічні цілі, ґрунтується на одних І тих же принципах і теоретико-методичних засадах. Разом з цим, у процесі виховання враховуються регіональні й етнографічні особливості.

Принципи національного виховання:

• єдність національного і загальнолюдського - формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу;
• оволодівання українською мовою, використання всіх її багатств і засобів у мовній практиці, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, традицій і звичаїв народів, що населяють Україну, оволодівання надбанням світової культури;
• пpиpодовідповідність виховання - врахування у процесі виховання багатогранної і цілісної людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, учнівської та студентської молоді, їх психологічних, національних і релігійних особливостей;
• культуровідповідність виховання - органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними та прогресивними родинно-побутовими і релігійними традиціями з народним мистецтвом, традиціями і культурами інших народів світу: забезпечення духовної єдності, наступності та спадкоємності поколінь, зв'язок виховання з життям;
• активність, самодіяльність і творча ініціатива учнівської молоді, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів, утвердження життєвого оптимізму, розвиток навичок позитивного мислення;
• демократизація виховання - розвиток різних форм співробітництва;
• встановлення довір'я між вихователями і вихованцями, повага до суверенітету особистості дитини, розуміння її запитів та інтересів;
• гуманізація виховання - пріоритет завдання самореалізації особистості вихованця, створення умов для вияву обдарованості і талантів дітей, формування гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної;
• безперервність і наступність виховання - досягнення цілісності і наступності у вихованні, перетворення його у процесі, що триває впродовж усього життя людини; нероздільність навчання і виховання, що, полягає в їх органічному поєднанні, підпорядкуванні змісту навчання і виховання формуванню особистості;
• єдність навчання і виховання - розвиток і формування особистості, опанування нею національної і світової культури, здійснюється як єдиний процес, що передбачає на6уття знань, вироблення ставлень та цінностей, які в кінцевому рахунку обумовлюють світогляд та ідеали людини;
• диференціація та індивідуалізація виховного процесу;
• врахування у виховній роботі рівні фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку вихованців, стимулювання активності, розкриття творчої індивідуальності кожного;
• гармонізація родинного і суспільного виховання - організація педагогічного всеобучу батьків, об'єднання і координація виховних зусиль усіх суспільних інституцій.

Основні напрямки виховання

Реалізація основних завдань і принципів виховання у національній системі освіти здійснюється у ряді пріоритетних напрямів.

Патріотичне виховання - формування патріотичних почуттів означає вироблення високого ідеалу служіння народові, готовності до трудового та героїчного подвигу в ім'я процвітання української держави, воно покликане формувати громадянина-патріота, виробляти глибоке розуміння громадянського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Батьківщини, оволодівати військовими і військово-технічними знаннями, спонукати до фізичного вдосконалення, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії українського народу його Збройних Сил.

Правове виховання - формування правової культури прищеплення поваги до прав і свобод людини і громадянина, Конституції, державних символів (Герба, Прапора, Гімну); знання й дотримання у поведінці Законів У країни; активна протидія особам та установам, що порушують закони, завдають збитків державі, зазіхають на територіальну цілісність і незалежність України.

Моральне виховання - прищеплення й розвиток моральних почуттів, переконань і потреби поводити себе згідно з моральними нормами, що діють в суспільстві. Опанування духовною культурою людства, нації, найближчого соціального оточення. Наслідування кращих моральних зразків своєї родини, українського народу, загальнолюдських моральних цінностей.

Цілісний процес виховання передбачає художньо-естетичну освіченість і вихованість особистості. Виховуючи у молоді естетичні погляди, смаки які ґрунтуються на народній естетиці та на кращих надбаннях цивілізації, національне виховання передбачає вироблення умінь власноручно примножувати культурно-мистецьке надбання народу.

Трудове виховання - формування творчої, працелюбної особистості, умілого господаря, що володіє відповідними навичками та вміннями, професійною майстерністю, на основі сучасних знань про ринкову економіку може самостійно віднайти застосування власним здібностям у системі виробництва, науки, освіти.

Фізичне виховання - утвердження здорового способу життя, як невід'ємного елемента загальної культури особистості. Повноцінний фізичний розвиток особистості, формування її фізичних здібностей, зміцнення здоров'я, гармонія тіла і духу, людини і природи - основа фізичного виховання.

Екологічне виховання дітей та молоді передбачає формування екологічної культури особистості, усвідомлення себе частиною природи, відчуття відповідальності за неї, як за національне багатство, основу життя на землі, залучення вихованців до активної екологічної діяльності, нетерпиме ставлення до тих, хто завдає шкоди природі.

Сімейно-родинне виховання. Родина є основою держави. Родина, рід, родовід, народ такий шлях розвитку кожної людини, формування її національної свідомості й громадянської зрілості. Родинне виховання - це природна і постійно діюча ланка виховання, що обумовлює розвиток людини на всіх стадіях її життя.

Тому у своїй виховній діяльності система освіти має спиратися на сім`ю, підвищувати її психолого-педагогічну культури, активно впливати на взаємини між її членами.

Основними завданнями родинного виховання є:

• виховання фізично й морально здорової особистості забезпечення необхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотип), повноцінного психічного та духовного її становлення, формування навичок здорового способу життя;
• створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, взаєморозуміння, чуйності, доброзичливості, належних умов для розвитку почуттів;
• засвоєння базових моральних цінностей та ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, здатності піклуватися про молодших і немічних;
• забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до народних традицій, рідної мови, виховання поваги до законів. прав і свобод людини, залучення дітей до світу знань, виховання поваги до науки, школи і вчителя, розвиток прагнення до освіти і творчого самовдосконалення;
• включення в спільну побутову та господарську діяльність, розвиток рис творчої працелюбної особистості формування почуття власності та навичок господарювання;
• формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти прекрасне і потворне в мистецтві і житті, забезпечення умов для практичної творчої діяльності дітей;
• статеве виховання дітей, розвиток моральної чистоти, поваги до жінки, почуття дружби, кохання, підготовка до подружнього життя, прищеплення навичок виховання дітей у сім'ї; розвиток внутрішньої свободи.

Середні заклади освіти. Середні загальноосвітні навчально-виховні заклади покликані реалізувати мету і основні завдання національного виховання. Разом з цим, вони мають ряд специфічних виховних завдань, а саме:

• філософсько-світоглядна підготовка школярів, допомога їм у визначенні сенсу життя в умовах соціально-економічних змін, нових форм господарювання, виробленні ціннісного ставлення до власного життя;
• формування в учнів основ наукового світогляду, пізнавальної активності і культури розумової праці. вироблення уміння самостійно здобувати знання, застосовувати їх у своїй практичній діяльності;
• розвиток почуття любові до Батьківщини і свого народу як основи духовного розвитку особистості, шанобливе ставлення до історичних пам'яток, активна діяльність школярів по поліпшенню умов життя в рідній місцевості, дієва участь у розбудові держави і духовному оновленні суспільства, формуванні високої етики міжнаціональних стосунків; формування навичок самоврядування;
• формуванні політичної культури учнів, розвиток моральних почуттів і рис особистості, а саме доброти, справедливості, честі, гуманності, поваги до себе й інших, практичне оволодіння народною етикою, розуміння проблем духовності у контексті діалогу культур народів світу, готовність, і вміння будувати своє життя за принципами гуманізму;
• розвиток правосвідомості - формування правової культури, вільне володіння державною мовою, засвоєння основ державного, трудового, громадського, сімейного і кримінального права; активна протидія випадкам порушення законів;
• вироблення свідомого ставлення до праці як до вищої цінності людини і суспільства, активної позиції кожної особистості; розвиток потреби в творчій праці, діловитості, формування у шкільної молоді розуміння, що людина частина природи, оволодіння знаннями про природу свого краю, залучення молоді до активної екологічної діяльності, виховання дбайливого ставлення до природних багатств України, прищеплення основ глобального екологічного мислення;
• формування основ естетичної культури, розвиток художніх здібностей і почуттів особистості: оволодіння цінностями і знаннями світового і народного мистецтва, музики, архітектури, усної народної творчості розвиток почуття прекрасного, формування здатності розуміти і цінувати твори мистецтва, пам'ятки історії, красу і багатство природи, активна робота по відродженню традицій та історичних коренів, національної духовності.

Дата публикации: 10.01.2011