Зовнішньоекономічна діяльність: державне управління. Реферат

Роль права і держави. Обмеження влади держави. Регулювання імпорту. Цілі обмеження імпорту. Засоби обмеження імпорту. Міжнародні зусилля щодо зменшення нетарифних обмежень імпорту. Кількісні обмеження, квоти і ліцензування імпорту

Роль права і держави. Обмеження влади держави

Підприємництво будь-якого виду впливає на господарську діяльність і навіть на суспільну безпеку країни. З іншого боку, підприємствам дуже важко діяти самим, без допомоги держави. Тому держава повинна відігравати велику роль як у розвитку, так і в обмеженні та перевірці кожного підприємництва. Це особливо важливо в міжнародній торгівлі. В історії навіть існували держави, які жили тільки за рахунок торгівлі і для торгівлі (наприклад Фінікія, Венеція, Генуя, міста Ганзейської ліги).

Торгівля спричинила появу багатьох питань міжнародних відносин.

Держава повинна захищати економічні інтереси своїх жителів і підприємств в інших країнах.

З іншого боку, держава зобов'язана стежити за тим, щоб господарське положення в країні поліпшувалося. Вона повинна захищати своїх підприємців і народ від небажаних дій підприємців і торговців інших країн.

Відіграючи таку важливу роль, держава, безумовно, може мати як позитивний, так і негативний вплив.

Часто роль держави в міжнародній економічній діяльності може здаватися тільки обмежувальною, але є історичні приклади, які це заперечують. Держави нерідко знижують митні тарифи. Є навіть приклади (Англія, XIX століття) одностороннього зниження ставок ввізного мита. Незважаючи на це, держави відіграють, головним чином, обмежувальну роль.

Заходи регулювання і контролю стосуються буквально кожної форми торгівлі і кожного етапу її здійснення, наприклад:

• купівля-продаж товарів;
• фінансування і гарантії;
• торгівля послугами;
• передача прав інтелектуальної власності;
• перевезення товарів через кордон.

Акти, що стосуються торгівлі та інших видів підприємницької діяльності, приймають різні органи. Наприклад, в Україні їх видають такі державні органи, як:

• Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції;
• Державна митна служба;
• Національний банк;
• Кабінет Міністрів;
• Верховна Рада.

Як приклад державного втручання у підприємницьку діяльність можна розглянути процес імпорту.

Втручання держави впливає на розвиток процесу імпорту, тобто видозмінює той ряд дій, які необхідно виконати, щоб займатися торгівлею. Адже менеджеру зовнішньоекономічної діяльності, щоб здійснити міжнародну купівлю-продаж товарів за кордон, нерідко потрібно виконати дуже багато різних дій, наприклад:

• провести переговори й укласти угоду (зазвичай такі переговори і укладання угоди відбуваються "на відстані", між "відсутніми", тому на практиці досить часто зовнішньоторговельні операції відбуваються у формі обміну листами, телеграмами, телефонограмами і т. ін.); домовитися з транспортною компанією (або навіть із декількома компаніями). Крім того, під час перевезення виникне необхідність у послугах експедитора (freight forwarding), послугах із транспортного оформлення вантажу;
• застрахувати вантаж (тут у справу вступає страхова компанія);
• забезпечити гарантію платежу, виставити акредитив (у зв'язку з цим необхідно задіяти банк) і т. ін.;
• провезти відповідний вантаж через митницю, провести його митне оформлення (для цього можуть знадобитися послуги митних брокерів або декларантів) тощо.

Регулювання імпорту

Цілі обмеження імпорту. Імпорт певних товарів може бути заборонений або обмежений для захисту здоров'я і добробуту споживачів або флори і фауни країни імпорту.

З іншого боку, імпорт можуть обмежувати для досягнення економічних цілей, наприклад, для захисту вітчизняних виробників від конкуренції або для захисту інтересів експортерів з певних країн (за рахунок експортерів з інших країн).

Засоби обмеження імпорту. Імпорт можна обмежувати:

• через митні тарифи. Чим вищі митні тарифи, тим вищою, напевно, буде ціна імпортованого товару. Якщо мито буде дуже високим, то це може змусити імпортера відмовитися від ввезення товару в країну. Для імпортера важливо заздалегідь знати всі ставки ввізного мита і своєчасно одержувати інформацію про зміни в ставках ввізного мита. Бажано, щоб всі відомості про імпортні мита, у тому числі про зміни в їхніх ставках, публікувалися заздалегідь, ще до їхнього введення в дію (наприклад, за 60 днів);
• іншими засобами. Ці інші засоби можна об'єднати під назвою "нетарифні обмеження імпорту".

На практиці використовується багато нетарифних засобів, але їх можна звести до кількох типових ситуацій:

• кількісні обмеження, квоти і ліцензування імпорту;
• дискримінація іноземних підприємств, які бажають продавати товари (роботи, послуги) для державних потреб;
• стандарти, в тому числі заходи, націлені на захист здоров'я і життя людей, тварин і навколишнього середовища;
• митні процедури;
• виняткові засоби захисту внутрішнього ринку: антидемпінг, компенсаційні заходи, спеціальні заходи.

Міжнародні зусилля щодо зменшення нетарифних обмежень імпорту

З кінця Другої світової війни і до сьогоднішнього дня ведуться багатосторонні міждержавні переговори про зменшення тарифних бар'єрів, особливо в торгівлі з розвинутими країнами. Основою для таких переговорів є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Весь цей час тарифні бар'єри поступово зменшувалися. Паралельно зі зменшенням тарифних бар'єрів постійно відбувалося збільшення нетарифних обмежень імпорту.

В рамках ГАТТ було прийнято декілька "кодексів" поведінки держав, спрямованих на зменшення нетарифних заходів обмеження торгівлі, їхнім основним недоліком було те, що в них брали участь далеко не всі члени ГАТТ.

Становище змінилося в 1995 р. В результаті багаторічних переговорів було прийнято рішення про те, що участь у розроблених ГАТТ "кодексах" (текст яких був доопрацьований і доповнений) є умовою членства у Світовій організації торгівлі (СОТ). Крім того, були розроблені нові "кодекси", в яких також необхідно брати участь усім державам, які прагнуть бути членами СОТ. Ці нові кодекси стосуються:

• правил інвестиційної діяльності;
• правил походження товарів;
• інспекції перед відвантаженням;
• захисту прав інтелектуальної власності;
• спеціальних заходів захисту ринку від імпорту.

Головна складність нетарифних бар'єрів — це їх велика кількість. Міжнародні переговори, націлені на їх зменшення, не завжди проходять без ускладнень. В рамках СОТ продовжуються переговори з різноманітних проблем нетарифного обмеження імпорту.

На регіональному і двосторонньому рівні теж укладають міжнародні договори, націлені на зменшення нетарифних заходів обмеження імпорту.

Кількісні обмеження, квоти і ліцензування імпорту

Деякі товари підлягають імпортним квотам або кількісним обмеженням.

Законодавство, яке обмежує імпорт, може мати найрізноманітнішу спрямованість. Воно може, наприклад:

• забороняти ввезення товарів;
• обмежувати ввезення у визначені порти;
• обмежувати маршрути перевезення товарів;
• обмежувати місця збереження товарів;
• обмежувати можливості використання товарів.

Такі обмеження можуть ставитися до всіх імпортних товарів, у тому числі до тих, які пересилаються поштою або розміщуються у вільних економічних зонах. Експортеру завжди потрібно переконатися в тому, що його контрагент у країні імпорту надав йому відповідну і вичерпну інформацію, що дозволить підготувати товар до ввезення в країну, в тому числі забезпечити відповідне упакування, маркірування і т. ін., і що імпортер, із свого боку, здійснив всю необхідну підготовку для ввезення товару в країну. Законодавство багатьох країн про зовнішню торгівлю постійно змінюється. Щоб одержати повну і вичерпну інформацію про порядок імпорту, потрібно в деяких випадках консультуватися з компетентними державними органами країни імпорту.

Держави обмежують імпорт різних товарів, наприклад:

• сільськогосподарської продукції, в тому числі: молочної продукції, фруктів і овочів, живих комах, тварин, м'ясних продуктів, рослинних продуктів, домашньої птиці, яєць і похідної продукції;
• зброї;
• побутової техніки;
• ліків;
• нових лікарських засобів для людей;
• нових лікарських засобів для тварин;
• косметики;
• харчових продуктів;
• вірусів і токсинів;
• іноземної валюти, дорогоцінних металів і марок;
• текстильних виробів, вовни, хутра;
• товарних знаків, об'єктів авторського права;
• шкіри і слонової кістки;
• алкогольних напоїв;
• транспортних засобів;
• плаваючих засобів;
• літаків;
• інших товарів.

Найчастіше держави просто обмежують кількість товару, яку можна ввезти в країну. Наприклад, у країну дозволяється за рік ввезти тільки 100 тис. т визначеного товару.

Такі обмеження можуть стосуватися:

• всіх імпортних товарів даного виду (глобальні обмеження);
• товарів даного виду, які імпортуються з визначеної країни (локальні обмеження).

Обмеження можуть виступати в двох основних формах:

• кількісні обмеження (назвемо їх нетарифні квоти);
• тарифні квоти.

Коли імпорт товару підлягає кількісним обмеженням (тарифним або нетарифним квотам), щоб ввезти товар, як правило, необхідно одержати ліцензію.

Нетарифні квоти. Уряд країни А може встановити, що в 2002 році в країну А квота на ввезення цукрової тростини становить 100 тис. т. Припустимо, що п'ять підприємств планують ввезти в країну А цукрову тростину (табл. 1).

Таблиця 1. Ситуація 1.

Хто одержить ліцензію на ввезення у межах нетарифної квоти?

У різних державах це питання вирішується по-різному. В одних країнах ліцензію одержує той, хто раніше подав заявку. Якщо таке правило діє в країні А, то зазначені підприємства одержать ліцензії на ввезення:

• підприємство "А" — на ввезення 30 тис. т;
• підприємство "Б" — на ввезення 30 тис т;
• підприємство "В" — на ввезення 30 тис. т;
• підприємство "Г" — на ввезення 10 тис. т.

Підприємство "Д" не зможе в 2002 році ввезти в країну А цукрову тростину.

В інших країнах ліцензію одержує той, хто відповідає якимось іншим вимогам, наприклад позитивний платіжний баланс за попередній фінансовий рік.

Якщо умовою одержання ліцензії є позитивний платіжний баланс підприємства за попередній рік, то ситуація виглядатиме так (табл. 2).

Таблиця 2. Ситуація 2.

Тарифні квоти. На практиці держави використовують ще один засіб штучного обмеження торгівлі. На той самий товар встановлюються дві різні ставки ввізних мит:

• перша стосується товарів, які ввозяться в рамках так званої квоти. Квота - це максимальна кількість товару, яку можна ввезти в країну протягом року. Квоти звичайно "розподіляються" між імпортерами. Як правило, щоб ввезти товар у межах квоти, необхідно одержати ліцензію на ввезення певної кількості товарів;
• імпортери, яким "не вистачило" встановленої квоти, при імпорті повинні сплатити мито за другим, більш високим тарифом.

Наприклад, уряд країни А встановив, що в 2002 році в країну А квота на ввезення цукрової тростини становить 100 тис. т. Всі товари, "що ввійшли в квоту", при ввезенні оподатковуються митом за ставкою 5 %. Товари, "що в квоту не ввійшли", теж можна ввозити, але ввізне мито для них складає 30 %. Припустимо, що п'ять підприємств побажали ввезти в країну А цукрову тростину (табл. 3).

Таблиця 3. Ситуація 3.

Хто одержить ліцензію на ввезення у межах тарифної квоти і яке мито доведеться сплатити кожному підприємству?

В різних державах це питання вирішується по-різному: в одних країнах, ліцензію одержує той, хто раніше подав заявку; в інших — той, хто відповідає будь-яким іншим вимогам, наприклад, позитивний платіжний баланс за попередній фінансовий рік.

Якщо в країні А ліцензії видаються тим, хто подав заявки раніше, то зазначені підприємства ввозитимуть товари за такими ставками (табл. 4).

Таблиця 4. Ситуація 4.

Якщо умовою одержання ліцензії є позитивний платіжний баланс підприємства за попередній рік, то ситуація буде виглядати так (табл. 5).

Таблиця 5. Ситуація 5.

Тарифні квоти найчастіше застосовуються до сільськогосподарської продукції.

Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) забороняє державам встановлювати кількісні обмеження імпорту товарів, за винятком деяких особливих випадків, у числі яких значне погіршення платіжного балансу країни імпорту.

Література

1. Внешнеторговые сделки / Сост.: И.С.Гринько. — Сумы, 1994.

2. Державне регулювання економіки: Підруч. для ВНЗ. — 2-ге вид. / За ред. І.P.Михасюка. — К., 2000.

3. Липсиц И.В. Введение в экономику и бизнес: Учеб. для сред. спец. учеб, завед. — 2-е изд. — М., 1999.

4. Чистое СМ., Никифоров А.Є., Куценко Т.Ф. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. для ВНЗ. — К., 2000.

Дата публикации: 13.01.2011