Системи економічного управління. Реферат

У рефераті розглянуто та охарактеризовано системний підхід до управління персоналом фірми

Головний напрямок економічної кібернетики – створення високоефективних систем економічного управління. Спрощена модель економічного управління приведена на мал.1

Мал.1. Система управління.

Як самостійний блок показано об’єкт управління – матеріальне виробництво, яке являє собою єдність предметів праці, засобів праці і живої праці (або перетин матеріально-речових, трудових і енергетичних потоків). Рух інформації здійснюється по замкнутому контуру: від об’єкта управління – до блоку збору інформації і контролю, далі – до керуючої системи, а від неї – назад до об’єкту управління.

Підхід економічної кібернетики до системи управління носить глобальний характер. Вивчається не кожний блок окремо, а всі блоки системи, взяті разом; управління розглядається не як сума процесів перетворення інформації кожній ланці системи, а як єдиний, круговий процес. В цей же процес включається і матеріальне виробництво, яке представляється у вигляді звичайної динамічної ланки.

Замкнутий контур управління утворюється за рахунок передачі внутрішніх впливів від одного блоку до іншого. На мал.1 це показано, стрілками з позначеннями х1 х2 х3 х4. Внутрішні впливи не дозволяють ізольовано виділяти роботу кожного блоку системи управління і оцінювати її якість. Це означає, що не можна говорити, наприклад, про якість виробничого планування, розглядати його ізольовано від роботи всіх ланок економічного управління, або проектувати систему управління підприємством, не маючи достатньої інформації про статистичні і динамічні характеристики матеріального виробництва, його чутливості до керівних впливів, інерційності тощо. Робота кожного блоку не тільки залежить від роботи інших блоків, але й впливає на них.

Слід відзначити, що об’єкт управління може виступати в двох формах: як саме виробниче підприємством (сукупність його виробничих фондів), або як безпосередньо виробничий процес. Друга форма об’єкта управління більше підходить для системного аналізу управління персоналом.

Як відомо, виробничий процес – це сукупність трьох взаємопов’язаних елементів:

трудового колективу (персоналу);
знарядь праці;
предметів праці.
Прийнята цілісність елементів дозволяє виявити характер зв’язків між ними.

Дійсно, зв’язок між такими елементами, як знаряддя праці і предмети праці (Б), є не що інше, як технологічні зв’язки при організації виробничих процесів, які вивчаються технологією виробництва. Характер зв’язків між виконавцями і знаряддями праці (А) – предмет вивчення наукової організації праці. Сукупність же взаємозв’язків всіх трьох елементів виробничого процесу вивчається організацією виробництва. Система управління виробництвом може бути представлена у вигляді принципової схеми (мал. 2)

Мал.2. Система управління виробництвом (принципова схема)

Всі вказані підсистеми тісно пов’язані між собою. Якщо керівник підприємства впливає на одну з них (наприклад, на підсистему праці), то змінюється стан всіх інших.

Як відомо, поява системи управління пов’язане з відокремленням з виробничою процесу самого процесу управління під впливом суспільного розподілу праці. Але хоча управлінська діяльність і виділилась з виробничого процесу, по своїй природі вона зменшилась трудовим суспільно необхідним процесом, видом людської діяльності. Інакше кажучи, суб’єкт управління також можна представити у вигляді трьох елементів:

колектив виконавців, які здійснюють процес управління;
засоби праці, цього колективу;
предмет праці, який цей колектив перетворює в результаті своєї трудової діяльності.

Що ж в цьому специфічному виді трудової діяльності виступає у вигляді засобів праці? По аналогії з виробничими засобами праці в управлінні такими є технічні засоби управління (ПЕОМ, калькулятори, тощо). Але вони – не головні засоби праці в управлінській діяльності. Це пояснюється специфікою предметів праці в управлінні і його результатів. (“продукції”).

В економічній кібернетиці сутністю процесу управління виробництвом є цілеспрямований вплив на колектив людей або на окремих його членів для досягнення поставленої мети виробництва. З цього визначення витікає, що “продукцією” суб’єкта управління є “вплив”, який розробляється і передається об’єкту управління, заставляючи останнього розвиватися в напрямку досягнення цілей всієї системи. Розробка і передача цього впливу колективом “управлінців” здійснюється за допомогою певних методів (економічних, організаційних, психологічних тощо).

Таким чином, в управлінській діяльності ці методи виступають як своєрідні засоби праці. До чого ж вони прикладаються і що є предметом праці? Процес управління неможливий без зворотного впливу об’єкта управління на його суб’єкт. принцип зворотного зв’язку, сформульований в кібернетиці, вказує на наявність передачі інформації від об’єкта до суб’єкта. Сприйняття і переробка цієї інформації є основою для функціонування самого суб’єкта управління. Таким чином, інформація, отримана від об’єкта управління і є предмет праці в управлінській діяльності, який під впливом методів управління або за їх допомогою переробляється в командну інформацію суб’єкта управління і направляється ним до об’єкта управління. Приведені пояснення дозволяють уявити суб’єкт управління як сукупність трьох елементів:

виконавців;
методів технічних засобів управління;
інформації, отриманої від об'єктів управління.

Розглядаючи процес управління персоналом як цілісну систему, можна виділити основні елементи, які реалізують такі функції:

організаційну;
планування джерел комплектування кадрами;
інформованість населення про набір кадрів і терміни набору;
об’єм коштів, виділених на підготовку кадрів.
соціально-економічну: - комплекс умов і факторів, які визначають використання і закріплення персоналу;
відтворювальну: - збереження навчально-матеріальної бази і розвиток персоналу.

Проведення цієї роботи дозволить уже в проекті визначити основні елементи структури трудового потенціалу, взаємопов’язані з техніко-економічним рівнем виробництва.

В свою чергу кожна із вказаних систем також носить комплексний характер і включає в себе ряд функціональних підсистем (мал.3)

Мал.3. Принципова схема управління персоналом.

Кожна з цих підсистем може бути представлена як групою осіб, так і однією особою, в залежності від масштабів організації і рівня розвитку кадрової політики.

Управління персоналом базується на таких засадах:

необхідність тісного зв’язку планування персоналу з стратегією розвитку організації;
кількісна оцінка витрат на роботу з персоналом і їх впливу на економічні показники виробництва;
визначення необхідного пакету компенсацій для ефективної роботи на ринку праці.

Керівництво персоналом як функція управління покликане об’єднувати, координувати, взаємопов’язувати та інтегрувати всі інші функції управління в єдине ціле. Це досягається реалізацією принципів роботи з персоналом, їх взаємодію. Під принципом розуміють наукове обґрунтування (правило), якого при прийнятті рішення слід враховується або дотримуватись.

Існують такі принципи роботи з персоналом:

1. Загальні принципи:

1.Ефективність – передбачає найбільш ефективну і економічну організацію системи управління персоналом, зниження частки витрат на систему управління в загальних витратах на одиницю продукції, підвищення ефективності виробництва. В випадку, коли після впровадження заходів по удосконаленню системи управління персоналом збільшились витрати на управління, то вони повинні перекриватися ефектом від виробничої діяльності.
2.Прогресивність – відповідність системи управління персоналом передовим зарубіжним і вітчизняним аналогам.
3.Перспективність – при формуванні системи управління персоналом слід враховувати перспективи розвитку організації.
4.Комплексність – при формуванні системи управління персоналом необхідно враховувати всі фактори, як впливають на систему управління (договірні зв’язки, зв’язки з вищестоящими організаціями, стан об’єкту управління тощо) і охоплювати всі сфери роботи з персоналом.
5.Оперативність – своєчасне прийняття рішень по аналізу і удосконаленню системи управління персоналом, які б попереджували або оперативно усували відхилення.
6.Оптимальність – багатоваріантна обробка пропозицій щодо формування системи управління персоналом і вибір найбільш раціонального варіанту для конкретних умов виробництва.
7.Простота – чим простіше система управління персоналом, тим краще вона працює (але це виключає спрощення системи управління, до рівня, коли це наносить збитки виробництву)
8.Науковість – розробка заходів по формуванню системи управління персоналом повинна ґрунтуватись на досягненнях науки в галузі управління і з урахуванням змін законів розвитку суспільного виробництва в ринкових умовах.
9.Ієрархічність – в будь-яких вертикальних розрізах системи управління персоналом повинна забезпеченість ієрархічна взаємодія між ланками управління (структурними підрозділами або окремими керівниками), принциповою характеристикою якої є несиметрична передача інформації “донизу” і “доверху” по системі управління.
10.Автономність – в будь-яких горизонтальних і вертикальних розрізах системи управління персоналом повинна забезпечуватись раціональна автономність структурних підрозділів або окремих керівників.
11.Узгодженість – взаємодія між ієрархічними ланками по вертикалі, а також між відносно автономними ланками системи управління персоналом по горизонталі повинні бути в цілому узгоджені з основними цілями організації та синхронізовані в часі.
12.Стійкість – для забезпечення стійкою функціонування системі управління персоналом необхідно передбачати спеціальні “локальні регулятори”, які при відхиленні від заданої цілі організації ставлять того чи іншого робітника або підрозділ в невигідне становище і спонукають їх до регулювання системи управління персоналом.
13.Багатоспектність – управління персоналом, як по вертикалі, так і по горизонталі може здійснюватись по різним каналам; адміністративно-господарському, правовому, економічному тощо.
14.Плановість – початком всієї роботи є визначення на довготерміновий період напрямку, темпів і пропорцій розвитку виробництва і пов’язаних з цим змін в структурі персоналу.
15.Винагорода – базується на результатах індивідуальної праці і ефективності організації (групи).
16.Підбір і розстановка – для забезпечення і ефективності функціонування організації в ній повинна бути розроблена система підбору і розстановки кадрів. Розвиток, навчання, переміщення, просування робітників здійснюється у відповідності з результатами їх праці, здібностями, інтересами і потребами організації.

2. Принципи організації роботи з персоналом:

1.Ротаціє-тимчасове вибуття окремих робітників не повинно переривати процес здійснення будь-яких функцій. Для цього кожний робітник системи управління персоналом повинен уміти виконувати функції вищестоящого, нижчестоящого співробітника і одного-двох робітників свого рівня.
2.Оптимальне співвідношення управлінських орієнтацій – диктує необхідність випереджену орієнтацію функцій управління персоналом на розвиток виробництва порівняно з функціями, направленими на забезпечення функціонування виробництва.
3.Концентрація – розглядається в двох напрямках: як концентрація зусиль працівників окремого підрозділу або всієї системи управління персоналом на рішення основних задач або як концентрація однорідних функцій в одному підрозділі системи управлінським персоналом, щоб уникнути дублювання.
4.Спеціалізація – розподіл праці в системі управління персоналом (виділяється праця керівників, спеціалістів і службовців). Формуються окремі підрозділи, які спеціалізуються на виконанні окремих груп функцій.
5.Паралельність – передбачає одночасне виконання окремих управлінських рішень, що підвищує оперативність управління персоналом.
6.Адаптивність (гнучкість) – означає пристосованість системи управлінським персоналом до змін в цілях об’єкта управління або в умовах його роботи.
7.Наступність – передбачає загальну методологічну основу проведення робіт по удосконаленню системи управлінським персоналом на різних її рівнях і різними спеціалістами, стандартне їх оформлення.
8.Безперервність – відсутність перерв в роботі працівників системи управлінським персоналом або підрозділів, зменшення часу “пролежування” документів, простоїв технічних засобів управління.
9.Ритмічність – виконання однакового обсягу робіт в рівні проміжки часу і регулярність повторення функцій управління персоналом.
10.Технологічна єдність – система управлінським персоналом повинна мати концептуальну єдність, містити єдину доступну термінологію, діяльність всіх підрозділів і керівників повинна будуватися на єдиних підрозділах (етапах, фазах, функціях) для різних по економічному змісту процесів управління персоналом.
11.Комфортність – система управлінським персоналом повинна забезпечувати максимум зручності для творчих процесів обґрунтування, виробітку, прийняття і реалізації рішень людиною.
12.Колегіальність управління – професіонали-менеджери працюють в тісному контакті і пов’язані в співробітництві, взаємозалежності, утворюють управлінський апарат (штат).

Для кожного стану між особистих відносин, досягнуто рівня самоорганізації, достовірності оцінки суспільно-корисного ефекту існує оптимальний рівень самоорганізації або прав самоуправління, при наявності яких підприємство отримує максимальний суспільно корисний ефект.

Система управління персоналом включає в себе такі напрямки діяльності:

планування ресурсів – розробка плану задоволення потреб в людських ресурсах і необхідність для цього витрат;
набір персоналу – створення резервів потенціальних кандидатів на всі посади;
відбір – оцінка кандидатів на робочі місця і відбір кращих з резерву, створеною в ході набору;
визначення заробітної плати і компенсацій (доплат) – розробка структурні ФЗПі пільг з метою залучення, найму і зберігання персоналу;
профорієнтація і адаптація – введення найнятих робітників в організацію її підрозділи, розвиток у працівників розуміння того, чого від них чекає організація і яка праця в ній отримує заслужену оцінку;
навчання – розробка програм навчання персоналу з метою ефективного виконання роботи і його просування;
оцінка трудової діяльності – розробка методик оцінки трудової діяльності і доведення її до працівників;
підвищення, пониження, перевід, звільнення – розробка методів переміщення працівників на посади з більшою або меншою відповідальністю, розвиток їх професійного досвіду шляхом переміщення на інші посади або дільниці роботи, а також процедур припинення трудових угод;
підготовка керівних кадрів, управління просуванням по службі – розробка програм, направлених на розвиток здібностей і підвищення ефективності праці керівних кадрів;
трудові відносини – здійснення переговорів по укладанню колективних угод;
зайнятість – розробка програм забезпечення рівних можливостей зайнятості.

Формування персоналу організації – особлива стадія, в процесі якої закладаються основи його інноваційного потенціалу і перспектив подальшого порушування. Від своєчасного і повного рішення соціально-економічних і організаційних задач на цій стадії багато в чому залежить його ефективна робота.

Відхилення чисельності персоналу від науково-обґрунтованих норм (потреб) підприємства в ній, як в меншу, так і в більшу сторону впливає на рівень трудового потенціалу. Це означає, що як дефіцит, так і надлишок персоналу однаково негативно впливають на трудовий потенціал. Так, не хватка персоналу приводить до недовикористання виробничого потенціалу і надмірного навантаження на працівників; утримання надлишкової чисельності веде до недовикористання їх індивідуального потенціалу і зниження продуктивності системи в цілому.

Таким чином, мета формування персоналу – звести до мінімуму резерв нереалізованих можливостей, який обумовлений неспівпаданням потенцій по сформованих в процесі навчання здібностей до праці і особистих якостей з можливостями їх використання при виконанні конкретних видів робіт, потенційної і фактичної зайнятості в кількісному і якісному відношенні.

Стадія формування персоналу покликана вирішувати такі задачі:

встановлення співвідношення чисельності працівників з різними професійно-кваліфікаційними і соціально-демографічними характеристиками для досягнення максимальної відповідності між структурами робіт, робочих місць і персоналом;
забезпечення оптимального ступеня завантаження робітників з метою повною використання їх трудового потенціалу і підвищення ефективності їх праці;
оптимізацію структури працівників з різним функціональним змістом праці.

В основу рішення цих задач можуть бути покладені основні принципи використання персоналу в організації:

відповідність чисельності працівників обсягу виконуваних робіт;
узгодженість кваліфікації працівника з рівнем складності його трудових функцій;
обумовленість структури персоналу підприємства об’єктивними чинниками виробництва;
максимальна ефективність використання робочого часу;
створення умов для постійного підвищення кваліфікації і розширення виробничого світогляду працівників.

Між цілями і функціями існують певні відмінності. Мета – це стан, якого прагнуть досягти, а функція – це фактична дія.

Цілі організації характеризуються трьома ознаками:

вони відображають бажаний стан в майбутньому;
вони визначають цей стан конкретно;
їх офіційно затверджують, а керівництво підприємства з ними погоджується.

Цілі виконують три функції:

управління;
координації;
контролю.

Цілі – це стимул для поведінки, тому вони керують поведінкою. Вони дозволяють і стимулюють взаємоузгоджену поведінку і в цьому розумінні виконують координуючу функцію. Цілі визначають критерії для контролю.

Управління персоналом здійснюється в процесі виконання певних цілеспрямованих дій і передбачає: визначення цілей і основних напрямків роботи з персоналом; визначення засобів, форм і методів досягнення поставлених цілей; організацію роботи по виконанню прийнятих рішень; координацію і контроль виконання запланованих заходів; постійне удосконалення системи роботи з персоналом.

Коли загальна стратегія організації визначена, з’являється можливість встановити індивідуальні, конкретні функції управління персоналом, які будуть узгоджуватись з цією стратегією найкращим чином.

В практичному розрізі можна виділити такі основні функції управління персоналом:

чітке розуміння і реалізація стратегічних і тактичних цілей своєї фірми;
прогнозування ситуації на ринку праці і у власному колективі для прийняття упереджуючих заходів;
аналіз кадрового потенціалу і планування його розвитку з урахуванням перспектив;
мотивація персоналу: оцінка і навчання кадрів, сприяння адаптації працівників до нововведень, створення соціально комфортних умов в колективі, рішення особистих питань психологічної сумісності працівників тощо.

При цьому зберігаються і традиційні задачі по адміністративній роботі з кадрами.

Функції управління персоналом дуже тісно пов’язані між собою і утворюють в сукупності певну систему роботи з персоналом, де зміни, які відбуваються в кожній з функцій, викликають необхідність коригування всіх інших функціональних задач і обов'язків. Так, наприклад, широке розповсюдження в світовій практиці контрактної форми найму персоналу привело до значної зміни функціональних обов'язків. За таких умов найму, природно, підвищується значення функціональних обов'язків, пов’язаних з забезпеченням трудових відносин, рішення соціальних питань, розширюється коло обов'язків в межах функцій найму, працевлаштування, матеріального винагородження.

В теорії управління зазвичай виділялось вісім основних функцій: планування потреб, відбір і найом, розвиток і орієнтація, просування по службі, оцінка і винагорода.

На підприємствах України до останнього часу функції управління персоналом були розподілені між відділами: кадрів, підготовки і технічного навчання, організації праці і зарплати. До них ще можна додати юридичний відділ, відділ головного технолога, плановий відділ, відділ охорони праці і техніки безпеки, відділ соціального розвитку та соціологічну службу.

Щоб ефективно керувати, необхідно знати механізм функціонування процесу, що вивчається, всю систему факторів, що впливають на його зміну, а також засобів впливу на ці фактори. Тобто можна говорити про певний механізм функціонування системи управління персоналом і про використання різноманітних інструментів впливу на робітника, тобто про певну технологію роботи з кадрами.

В самому загальному вигляді технологія являє собою прийом, навички або послуги, які використовуються щоб здійснити певні зміни в будь-якому матеріалі. Соціолог Чарльз Перрод описує технологію як засіб перетворення сировини – будь то ягоди, інформація або фізичні матеріали – в продукти або послуги. Льюїс Дейвіс дає більш широке визначення технології: “Технологія – це поєднання кваліфікованих навичок, обладнання, інфраструктури, інструментів і, відповідно, технічних знань, необхідних для здійснення бажаних перетворень в матеріалі, інформації або людях”.

Розрізняють декілька видів технологій:

багато ланцюгові, під якими розуміють серію взаємопов’язаних задач, виконуваних послідовно;
посередницькі – надання послуг одними групами людей іншим в вирішенні конкретних завдань;
індивідуальні – з конкретизацією прийомів, навичок і послуг по кожному окремому працівнику.

Прикладом реалізації багато ланцюгових технологій в управлінні персоналом є прийняття управлінських рішень на кожному етапі трудового життя працівника на підприємстві (найом, підготовка, адаптація, безпосередня трудова діяльність і т.д.) з притаманними їм специфікою, відповідними задачами і методами керівною впливу.

Посередницькі технології використовуються в ході взаємодії кадрової служби з керівниками структурних підрозділів підприємств з питань реалізації кадрової політики.

Індивідуальні технології значною мірою орієнтовані на управління поведінкою людей в ході трудової діяльності і спираються на використання методів мотивації праці, соціальної психології, і перш за все, методів регулювання між особистих відносин.

В управлінні персоналом необхідно знати, які цілі можуть бути досягненні за допомогою тих чи інших засобів впливу, як і через що ці впливи здійснюються.

Список використаної літератури

1. Болюх М.А., Іващенко В.І. Економічний аналіз господарської діяльності. – К.: Урожай, 1998.

2. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу. – К.: “Знання-Прес”, 2001.

3. Одегов Ю., Маусов Н., Кулапов М., Эффективность системы управления персоналом (социально-экономический аспект). – М.: РЭП им Плеханова, 1993.

4. Киорринг В. Искусство управления. – М.: «БЕК», 1997.

5. Курочкин А.С. Управление предприятием. – К.: МАУП, 1998.

6. Магура М.И. Поиск и отбор персонала. – М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-синтез», 1997.

7. Управление персоналом (Под ред.Кибанова А.) – М.: «Инфра-М», 1997.

8. Уткин Э.А. Управление фирмой. – М.: «Акалис», 1996.

Дата публикации: 28.12.2010