Характеристика та правова організація працевлаштування населення

Працевлаштування – це система організаційних, економічних і правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення

У широкому значенні працевлаштування об’єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи самостійне забезпечення себе роботою, в тому числі індивідуальну трудову діяльність, підприємництво, фермерство.

У вузькому значенні під працевлаштуванням розуміють такі форми трудової діяльності, які встановлюються при сприянні органів держави або недержавних організацій на основі ліцензування. Необхідно врахувати, що поняття працевлаштування більш вузьке, ніж поняття зайнятості, а саме працевлаштування передує зайнятості і є його найважливішою гарантією.

Правова організація працевлаштування включає:

• встановлення кола працевлаштовуючи органів, визначення їхньої компетенції і умов фінансового забезпечення;
• гарантії реалізації права громадян на працю і встановлення порядку направлення на роботу або професійне навчання;
• регламентацію прав і обов’язків учасників відносин щодо працевлаштування;
• встановлення особливостей працевлаштування для окремих категорій громадян.

З метою створення умов дня повного здійснення громадянами права на працю держава передбачає:

• заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій. Заохочення підприємництва, створення  малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інших заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;
• забезпечення прав і інтересів працівників. Створення сприятливих умов на виробництві, вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю;
• проведення аналітичних та наукових досліджень структури економіки і прогнозування наступних змін якості й розподілу робочої сили;
• регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частин6і залучення і використання іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і ліцензування;
• сприяння в разі необхідності створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, а також поліпшенню умов праці у суспільному виробництві;
• організацію професійної орієнтації.

На території України запроваджується збір статистичної інформації та адміністративних даних, які відображають стан ринку праці та становище в сфері зайнятості населення.

З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінету Міністрів України і виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів розробляються річні та довгострокові державна територіальні програми зайнятості населення.

Державна і територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

• сприяння розвиткові на структурній перебудові економіки, створенню умов для направлення вивільнюваних працівників у першу чергу на рентабельні виробництв і в пріоритетні галузі народного господарства;
• запобігання розвиткові безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;
• погіршення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць. Професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;
• захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах, конкурувати на ринку праці;
• формування матеріальної, кадрової, інформаційної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;
• заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості.

З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку окремих регіонів України розробляються заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян України і членів їх сімей з виділенням відповідних матеріальних ресурсів та фінансових коштів.

Порядок розробки і реалізації цих заходів, а також надання пільг цим громадянам визначається законодавством України про порядок переселення сімей та організований вибір робітників.

Кабінет Міністрів України визначає території, де розвиток робочих місць заохочується державою. Такі території (насамперед трудонадлишкові із високим рівнем безробіття, сільські та гірські райони) на певний період набувають статусу територій пріоритетного розвитку.

Підприємства, організації, установи, що створюють на зазначених територіях свої виробництва, їх філіали і додаткові робочі місця, користуються пільгами в порядку і на умовах, визначених законодавством України та рішеннями місцевих Рад народних депутатів. Для підготовки погоджених рішень щодо здійснення політики зайнятості можуть створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості з однакової кількості представників профспілок, органів державного управління, власників підприємств або уповноважених ними органів, підприємців. Порядок формування координаційних комітетів і організацій їх роботи визначаються представленими в них сторонами.

У забезпеченні зайнятості і населення беруть участь державні органи двох видів: загальні й спеціальні. Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покладені на Міністерство праці та соціальної політики України і його органи на місцях.

Спеціальним органом працевлаштування виступає державна служба зайнятості, яка складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

До складу професійної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціальні бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості.

Діяльність державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних організацій і органів місцевого самоврядування. Її діяльність фінансується за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення, передбачених на такі цілі.

У складі державної служби зайнятості створюється інспекція, що здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності і господарювання, фермерами та іншими роботодавцями. Оподаткування діяльності підприємств та організацій, що входять до складу державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до законодавства України.

Суб’єкти підприємницької діяльності можуть надавати платні послуги, пов’язані з профорієнтацією населення. Посередництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном, лише на підстав дозволу (ліцензії), який видається Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При наданні зазначених послуг без такого дозволу (ліцензії) державна служба зайнятості стягує із суб’єктів підприємницької діяльності штраф у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну особу, якій надавалися такі послуги, та припиняє цей вид їх діяльності. Одержані кошти спрямовуються до державного фонду сприяння зайнятості  населення.

Відповідно до Статті 19 обов’язки і права державної служби зайнятості, Закону України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року, державна служба зайнятості:

• аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці;
• консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань. Що є корисними для сприяння зайнятості населення;
• веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;
• здійснює у порядку, встановленому законодавством, збір та опрацювання адміністративних даних, які відображають стан ринку праці та становище в сфері зайнятості населення;
• подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників;
• організовує при потребі професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання;
• надає послуги по працевлаштування та професійній орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв’язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці), вивільнюваним працівникам, незайнятому населенню;
• реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допомогу, в тому числі і грошову;
• бере участь у підготовці перспективних і поточних державних і територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.

Державна служба зайнятості має право:

• одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність виконаних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;
• розробляти і вносити на розгляд місцевих Рад народних депутатів пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на рику праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування;
• направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;
• направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;
• укладати за дорученням підприємств, установ і організацій всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попередженням ( у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також подавати допомогу при переїзді за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;
• розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами форду сприяння зайнятості;
• оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання стипендії у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населенням;
• в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати;
• вносити пропозиції до місцевих Ради народних депутатів про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств. Викликаних цією відстрочкою, у порядку, визначеному законодавством України;
• стягувати з підприємств, установ і організацій. Незалежно від форм власності, суми прикованих або занижених обов’язкових зборів та недоїмок до державного фонду сприяння зайнятості населення;
• компенсувати до 50 процентів витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування.

Розмір витрат та джерела їх фінансування у випадках, передбачених цим пунктам, визначаються відповідно до законодавства України рішеннями місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування за поданням координаційних комітетів сприяння зайнятості.

Працевлаштування у вузькому значенні поділяється на 2 стадії. Перша стадія – це звернення до Служби зайнятості. На цій стадії виникає право відношення між громадянином і органом із працевлаштування, за яким громадянин потребує підбору підходящої роботи, а у разі їх відсутності – постановки на облік, направлення на професійне навчання або виплати допомоги по безробіттю.

Орган з працевлаштування зобов’язаний зареєструвати такого громадянина, надати допомогу в підборі відповідно роботи, при потребі організувати професійну підготовку і перепідготовку, а у разі неможливості цього виплачувати допомогу згідно з законодавством. На першій стадії громадянинові, який звернувся за допомогою у працевлаштуванні, видається направлення на роботу або професійне навчання.

Але це направлення не є обов’язковим для власника або уповноваженого ним органу. Згідно із ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, їх службові особи зобов’язані сприяти проведенню державної політики зайнятості на основі:

• додержання законодавства про працю, а також прийнятих відповідно до нього умов договорів та угод;
• організації професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, а також професійного перенавчання тих, хто підлягає вивільненню з виробництва;
• працевлаштування визначеної місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних раз кількості осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;
• інформування працівників про наявність вакантних робочих місць (посад) у тому числі з неповним робочим часом.

Підприємствам, установам і організаціям, що активно сприяють розв’язанню проблем зайнятості населення в регіоні (шляхом створення додаткових робочих місць для працевлаштування чи організації оплачуваних громадських робіт або використання понад встановлену квоту праці осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці), відповідно до законодавства України надаються пільги щодо податків та інших платежів до бюджету, які частково або повністю компенсують витрати, пов’язані з прийняттям на роботу додаткової кількості працівників.

Підприємства, установи і організації в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені, відшкодовують державній службі зайнятості всі витрати, пов’язані з працевлаштуванням, професійною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення.

Підприємства, установи, організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих міць (вакансій) та про працівників, які працюють неповний робочих день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв’язку з простоєм виробництва з незалежних від них причин. І в десятиденний строк – про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством.

Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством.

На другій стадії працевлаштування укладається трудовий чи учнівський договір згідно з направленням служби зайнятості.

Отже, діяльність державної служби зайнятості ж посередницькою між громадянами, які звернулись до неї за допомогою, та підприємствами. Установами, організаціями, її направлення є обов’язковими для підприємств лише щодо осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці.

Наказом Ліцензійної палати України, Державного центру зайнятості від 22 лютого 1999 р. № 19/15 затверджено Інструкцію про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном та контроль за їх дотриманням.

Інструкцією встановлено поняття посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном, під яким розуміється діяльність посередників, яка включає збір достовірної інформації про наявність вакансій у роботодавців, ведення обліку, які бажають працювати за кордоном, з метою подальшого їх працевлаштування, надання інформаційно-консультаційних послуг про наявність вакансій. Умов та розміру оплати праці, найменування та місцезнаходження робітників.

Посередник повинне пройти реєстрацію у місцевому центрі зайнятості за місцезнаходженням як платник зборів до Державного фонду сприяння зайнятості населення; укласти зовнішньоекономічний договір (контракт) з іноземними суб’єктами господарської діяльності про працевлаштування громадян України;  мати дозвіл компетентних органів іноземної влади іноземним суб’єктам господарської діяльності на працевлаштування громадян України (крім випадків посередництва у працевлаштуванні моряків на судна іноземних власників). Оформлено згідно зареєстровано головний орган управління (контора) іноземного суб’єкта господарської діяльності.

Договір про посередництво у працевлаштуванні укладається у письмовій формі, у якому зазначаються інформація про послуги, порядок оплати, строк дії договору, а також обов’язки і відповідальність сторін. Забороняється стягувати будь-які види попередніх оплат за посередництвом остаточного укладання громадянином трудового договору з роботодавцем; здійснювати за тими трудовими договорами, які не містять умов соціального захисту працівника, передбачених законодавством країни перебування.

Усі підприємства зобов’язані зареєструватися в місцевих центрах зайнятості платника зборів до Державного фонду сприяння зайнятості населення, щомісяця надавати інформацію про наявність вільних робочих місць, використання працівників з режимом неповного робочого часу, про простій підприємства, про всіх прийнятих працівників відповідно до форм державної статистики.

Згідно ст. 22 Закону "Про зайнятість населення", державний фонд сприяння зайнятості населення утворюється для фінансування передбачених програмами зайнятості населення заходів щодо:

• професійної орієнтації населення, професійного навчання вивільнюваних працівників і безробітних, сприяння в їх працевлаштуванні, виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю;
• надання безпроцентної позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю;
• створення і розвитку навчально-матеріальної бази, інформаційно-обчислювальних центрів, центрів профорієнтації, підготовки і навчання працівників, службових приміщень і власних підприємств служби зайнятості;
• організація додаткових робочих місць в галузях народного господарства;
• утримання працівників служби та інших витрат, пов’язаних із соціальним захистом права громадян держави на працю;
• відшкодування Пенсійного фонду України витрат, пов’язаних із достроковим виходом працівників на пенсію.

Державний фонд сприяння зайнятості населення є загальнодержавним позабюджетним цільовим фондом, самостійною фінансовою системою і утворюється на державному та місцевому рівнях за рахунок:

• асигнувань державного і місцевих бюджетів, розмір яких встановлюється Верховною Радою України;
• зборів на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття;
• коштів служби зайнятості, отриманих від надання платних послуг підприємствам та організаціям і частини прибутку підприємств, установ та організацій, що створюються державною службою зайнятості.

Крім державної служби і Державного Фонду сприяння зайнятості у здійсненні заходів щодо сприяння зайнятості беруть участь також професійні спілки. Ці професійні спілки беруть участь у розробці державно політики зайнятості, відповідних місцевих Рад народних депутатів. Права і повноваження професійних спілок щодо забезпечення захисту громадян від безробіття та його наслідків визначаються генеральною, галеревими, регіональними угодами та колективними договорами, що укладаються профспілковими органами з власниками підприємств, установ, організацій або уповноваженими ними органами відповідно до законів України.

Професійні спілки власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи проводять спільні консультації з проблем зайнятості населення.

Дата публикации: 24.09.2010