Свобода преси найчастіше визначається як право поширювати ідеї, думки, інформацію через друковане слово без обмежень з боку влади; право, що гарантує захист і "лежить в основі усіх інших політичних свобод" та прав людини. Свобода преси є не просто гарантом, а "головним гарантом конституційності демократичного ладу"
Основна мета свободи преси - це створення передумов для формування освіченого й поінформованого електорату, здатного самостійно оцінювати стан громадських справ.
Свобода преси означає, що мас-медіа можуть зайняти будь-яку позицію щодо влади - лояльну чи непримиренну, бути її рупором чи контролювати дії влади, критикувати її політику, вади та зловживання. Свобода преси - це, по суті, і є свобода ставлення громадян до влади, свобода робити надбанням гласності всі владні дії, свобода їх критики або підтримки.
У такому розумінні свобода преси є однією із форм безпосередньої участі громадян у політиці, а поняття "займатися політикою" Іван Франко, наприклад, розумів саме як "свобідний обсуд ділань і розпоряджень уряду, свобідну критику державного устрою та публічного життя". Свобода означає для індивіда можливість свідомо робити свій вибір, а свідомий вибір можна зробити тільки тоді, коли йому передує достатній обсяг різноманітної оперативної й об'єктивної інформації.
Свобода преси та шляхи її досягнення - це давня, якщо не сказати, вічна тема, яка активно обговорюється у багатьох країнах світу. Питання про свободу преси є найбільш фундаментальним у будь-якій системі ЗМІ: "Свобода - це політичний кисень преси, без якого вона не може нормально існувати й належно виконувати свою громадську функцію.
Щоправда, у теорії журналістики проблема повної свободи преси ще й досі є одним з найбільш дискусійних питань. Проте більшість авторів висловлюються за повну свободу преси, переконливо стверджуючи, що цензурні обмеження є більш небезпечні, ніж найбільша воля вислову. "
Свобода преси як одна з політичних свобод здійснюється в площині громадянин - держава через інститут вільних ЗМІ і насамперед включає в себе:
Федеральний суддя Ірвінг Кауфман (США) констатував, що свобода преси залежить від захисту трьох аспектів комунікаційного процесу:
Питання про структуру свободи преси є надзвичайно важливим, бо, за словами видатного філософа Олексія Лосєва, структура - це найголовніше, адже без структури немає ніякої роздільності. А якщо в предметі немає ніякої роздільності, то це означає тільки те, що ми не можемо приписати йому ніяких властивостей, бо кожна властивість предмета вже вносить у нього якусь роздільність. Називаючи свободу синонімом незалежності та аналізуючи структуру поняття "свобода преси", один із теоретиків вітчизняної преси В. Владимиров виділяє такі основні компоненти цієї свободи:
Структуруючи поняття "свобода преси", дослідники журналістики зазначають, що воно включає такі основні положення (питання):
Доктор історичних наук Спартак Бєглов стверджує, що, наприклад, у Великобританії існує реальний вимір свободи преси, незважаючи на те, що у цій країні немає ні конституції, де була б зафіксована свобода преси, ні законів про пресу, а судова влада функціонує на засадах наявності прецедентів (аналогій у минулому). Але там уже протягом кількох десятиліть, точніше, "з п'ятдесятих років існує Кодекс журналістської практики. В основі цього Кодексу не заборонені заходи, а принципи високої відповідальності журналіста перед суспільством і читачами."
Аналізуючи британський досвід С. Бєглов дійшов таких висновків:
Під час семінару "Перешкоди свободи слова в Україні та шляхи їх подолання", який відбувся у Києві в 1996 році, зазначалося, що взагалі є дві свободи слова:
А під час парламентських слухань з проблем свободи слова у 1997 році екс-спікер Верховної Ради України О. Мороз виділив два аспекти свободи слова:
Загалом проблема свободи преси має, принаймні, вісім аспектів:
Проте стверджувати однозначно, який з них є найважливішим досить важко. Тому їх розташування у цьому списку досить умовне.
Дата публикации: 10.08.2011